Марина Павленко — Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських (характеристика та аналіз героїв)

Софійка. Головня героїня твору. Дівчинка завдяки вихованню, родинним традиціям, наділена всіма найкращими чеснотами — добротою, людяністю, толерантністю, умінням поважати старших, добрим серцем і справжньою мужністю. Адже заради того, щоб зберегти чиєсь життя, надати допомогу зовсім незнайомим людям, вона стрімголов кидається у вир небезпечних пригод. Софійка живе з мамою Тетяною, татом Славком та маленьким братом Ростиком. Родина живе у місті Вишнопіль та нещодавно придбала квартиру. Софійка вчиться у сьомому класі й закохана у свого однокласника Вадима Кулаківського. Дівчинка невеличкого зросту, тендітна, з довгим пишним темним волоссям. Вона полюбляє читати. Останнім часом її захопила казка про Русалоньку та її нещасливе кохання. Софія пристрасна та мрійлива: "Софійка й досі не заспокоїться. Так гірко! Так шкода Русалоньки!" Вона порівнює Вадима Кулаківського з принцом, який не помічає ту, що його врятувала. Головна героїня ніби не помічає вади Вадима. Вона вірить у нього, попри його жахливу поведінку та навіть крадіжку. З часом Софія дізнається про прокляття роду Кулаківських та, наче Русалонька, хоче врятувати свого принца: "Софійчині докори розтанули, як дим. Вадим – дим! Тільки щемлива жалість… Ні, вона таки звільнить Кулаківського від прокляття!"

Софія – гарна й чемна дівчинка. Вона добре вчиться у школі, часом дає списувати Вадиму вправи. Дівчинка допомагає мамі з братиком та у домашньому господарюванні. Вона добра і справедлива, прагне допомогти у скруті кожному. Вона хоче врятувати Вадима, допомагає Сашкові. Софійка рятує від невдалого шлюбу тітку Сніжану, жаліє покинутих дітей Валентина Білого. Під час подорожей у часі вона влучно аналізує сімейні риси та характери різних людей.

Софійка – хоробра, відважна та допитлива. Вона стикається з дивовижними подіями та магією, подорожує в минуле завдяки чарівній шафі, розбиває сімейне прокляття. Проте дівчина не втрачає витримки та продовжує боронити добрі справи. У кінці твору дівчинка змогла побороти прокляття та нарешті зрозуміла, що насправді достойним кохання був її друг Сашко, а не Вадим Кулаківський.

Вадим Кулаківський. Однокласник Софійки, в якого вона закохана. Це вродливий високий самозакоханий хлопець з заможної родини. Він погано вчиться й досі відвідує гімназію лише завдяки "могоричам". "Могоричами з класу в клас перетягуємо: дуже таткові хочеться, щоби син престижну школу закінчив! А йому та школа потрібна?". Вадим буває грубим і злим, якось вкрав у Софійки коралі. Проте, йому властива й совість. Він шкодував через свій вчинок та пояснював свою поведінку сімейним прокляттям: "В мене, як хочеш знати, рід проклятий. Гроші ведуться, щастя – ні грама!". До того ж, хлопець дуже самотній, батьки не звертають на нього уваги: "Предок лиш бабки висилає, а сам чортзна-де. Мати сто років не з'являється". Після того, як Софії вдалося зняти прокляття, життя хлопця покращується. До Вадима повертаються батьки та дід.

Сніжана. Тітка Софії, сестра її мами Тетяни. Надзвичайно вродлива "справжня принцеса й переможниця всіх конкурсів краси", тендітна та мрійлива жінка. Вона довго не могла знайти особисте щастя та "перебирала женихами, як циган кіньми". Вибирала чоловіка за милозвучним прізвищем. Білявка Сніжана працювала лікарем та познайомилася із нареченим Валентином у травмпункті. Сніжана весела і легка, але може бути впертою: "Сніжана як уб'є собі в голову…" Вона відмовилася виходити заміж після втрати коралів. Жінка добре розуміє та підтримує свою племінницю. Розчарувалася у Валентині, коли дізналася про його брехню та попередні шлюби. Знайшла своє щастя з художником Сергієм Кавуном.

Валентин Білий. Наречений тітки Сніжани. На початку роману справляє гарне враження. Це – "широкоплечий вродливий юнак", "елегантний високий блондин", "для жениха гроші – не проблема". Валентин – "сама ввічливість, скромність і привітність". Але після того, як Софія дізнається про його таємницю, змінюється, стає мовчазним та непривітним. Валентин покинув вже дві сім'ї, він не спілкується й не піклується про своїх дітей. Свої вчинки пояснює тим, "хоче почати життя з чистого аркуша, не засмічуючи його всілякими попередніми помилками з усякими дружинами та дітьми". Він вважав, "що правда є різна", та "деяку ліпше приховати, аби не засмучувати ближнього". Виявився нащадком Міщенка. У цій родині "… у всіх немовби подвійна душа. Усі хвалькуваті, брехливі, ненадійні".

Сашко. Друг та колишній сусід Софійки. Він – невеличкого зросту та дуже худий, "мов хрущик". Добрий, серйозний та працьовитий хлопець. З раннього віку зіткнувся з великою відповідальністю та необхідністю заробляти гроші. "Сашко – єдиний мужчина в сім'ї. Мама працює прибиральницею, та й то часто хворіє, а в сім'ї ще трійня малих сестричок". Через постійні підробітки хлопець не може регулярно відвідувати школу. Сашко допомагає Софійці у її розслідуванні, дарує їй кошеня Чорнобілку. Він закоханий у Софійку.

Ірка Завадчук. Вродлива, проте пуста однокласниця Софійки. Постійно експериментує із зовнішністю (фарбує волосся, нігті, має татуювання). Ірка любіть бути у центрі уваги й ефектно виглядати. Софійка постійно ревнує Вадима до Ірки. У майбутньому Вадим має стосунки з Іркою, але почуття його нещирі.

Сергій Кавун (Пустельник). Художник, з часом коханий Сніжани. Познайомився із тіткою та племінницею у Половинчику, де писав картини. Сергій мешкає у Києві.

Клава. Софійчина прапрапрабабуся. Жінка мала нещасливу долю, померла молодою, виховувала дитину сама, часто хворіла. Саме вона отримала чарівні коралі, але пожертвувала власним щастям задля щастя подальших поколінь.

Гордій Кулаківський. Прапрапрапрадід Вадима, людина, через яку прокляли родину Кулаківських. Це був "ситий, з пишною чуприною, чоловік у кожусі", з рудою бородою та хитрими жовтими очима. Гордій хитрістю вмовив Данила Міщенка підписати аркуш, а потім раптом став власником усього його майна і майна інших дворян. Прокляла Гордія Олена, його невістка. Вона й проколола очі Гордія на фотографії. Гордій був хитрим, скупим та жорстоким, навіть із власними дітьми. Помер, коли на нього впав з горища мішок із кукурудзою.

Фрол Кулаківський. Син Гордія, рудий парубок. Застрелився з рушниці через необережність.

Франя Кулаківська. Дочка Гордія, сестра Фрола та Якова, також руда. Довго не виходила заміж, поки завдяки зіллю не причарувала Корнія. Однак не мала щастя у шлюбі. Дітей у неї не було.

Яків Кулаківський. Молодший син Гордія. Був надзвичайно скупим та грубим. Дружина і син Васюня голодували через його скупість. "Дружину свою голодом заморив, а сам удавився картоплиною на чужому обіді".

Васюня Кулаківський. Син Якова. Скупий та грубий чоловік. Казав дружині Олені: "…при такому батечкові я гарно хитрувати й маскуватись навчився! Чи інакше мала б ти усе це добро?". Всі думали, що Василь загинув на війні. Проте насправді він втік із фронту та переховувався у підвалі 40 років.

Іван Кулаківський. Син Василя. І він і його дружина померли молодими.

Катерина Кулаківська. Дочка Василя. В ранньому дитинстві важко хворіла. Одного разу до їхньої оселі завітав старець-жебрак та попросив їжі. Він розповів, що для того, щоб дівчинка видужала, треба купити "на базарі якнайбільшого баняка, зваріть у ньому доброго борщу і нагодуйте всіх неімущих за здравіє раби Божої Катерини". Батьки все зробили, й Катерина видужала. Вона була доброю, на відміну від інших Кулаківських. Ледь не померла у страшній пожежі від блискавки. Саме Катерина була привидом, що з'являвся у квартирі поверхом нижче. Попередивши пожежу та врятувавши Катерину, Софійка змогла зняти родове прокляття.

Толик Кулаківський. Син Івана Кулаківського та дідусь Вадима. Скупий, як і всі в його родині, хотів вигнати бабусю і продати її житло, покинув свою дружину й онука.

Данило Міщенко. Дворянський староста, якого обдурив Гордій Кулаківський. Всі вважали його достойним та розсудливим чоловіком. Він виявися хвальком та п'яницею. Після втрати всього майна він втік, покинувши свою родину напризволяще.

Мішель Міщенко. Син Данила, хотів одружитися з панною Юзефою, проте обманув її, видаючи себе за багатія. Юзефу видали за старого графа, а Мішель потрапив за грати. Потім вступив до партії більшовиків, став носити прізвище Білий. Споглядаючи за життям чоловіків родини Міщенків Софійка зрозуміла, що "у всіх немовби подвійна душа. Усі хвалькуваті, брехливі, ненадійні." Всі вони кидали своїх жінок та дітей, всі брехали "задля високої мети".