Іван Карпенко-Карий — Хазяїн (аналіз, паспорт твору)

Жанр. Соціальна сатирична комедія.

Час створення. 1900 рік.

Автор. Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич) (1845-1906) — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру.

Тема. Зображення людської жадоби багатства та її наслідки. "Зла сатира на чоловічу любов до стягання без жодної іншої мети" (так сформулював тему сам автор).

Ідея. Засудження скнарості, дріб'язкової ощадливості, черствості і некультурності.

Проблеми. Бездуховність і безкультурність хазяїв, які мають власний капітал, але не вміють розпорядитися ним так, щоб він приносив користь їм і суспільству; руйнівний вплив збагачення заради збагачення; захланність, ненажерливість людини; рівновага між матеріальним і духовним у житті людини; влада грошей.

Назва твору звучить іронічно: не стільки Пузир володіє капіталом, скільки капітал володіє ним. "Хазяйство його меч — від нього й смерть", — каже лікар іронічно-серйозно. Слово "хазяїн" поєднує у собі різні семантичні відтінки: від поважного, вжитого Феногеном, до зневажливого висловлювання Золотницького. На жаль, справжнім Пузиревим паном-хазяїном стали гроші.

Історія створення. У листі до сина Назара І. Карпенко-Карий писав: "Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде тільки сміху". Навесні 1900 р. Іван Карпович закінчив роботу над комедією "Хазяїн". Є всі підстави вважати, що автор виношував твір декілька років (у п'єсі "Сто тисяч" (1889) є згадки про Пузиря, у власника 3 тисячі десятин землі, а сина Романа головний герой прагнув оженити на одній із Пузиревих дочок). Ще один персонаж, який згадувався у п'єсі "Сто тисяч" стає уже не панським посіпакою, а досить багатим чоловіком: Маюфес фактор вже Григорій Мойсеєвич (а не Гершко, яку п'єсі Сто тисяч").

Конфлікт. Має щонайменше дві грані: соціальна — гостра суперечність між жменькою захланних товстосумів, які зосередили у своїх руках усі багатства, і народом, що животіє в злиднях; моральна — зіткнення між людяністю, духовними цінностями й стяганням (прагненням заробити за всяку ціну, з усього одержати зиск). Автор вибудовує трагікомічний сюжет так, що ця остання грань доходить до абсурду: зрештою, у душі героя постає конфлікт між збереженням власного життя та заробітком.