Григорій Квітка-Основ'яненко — Маруся (характеристика та аналіз героїв)

Маруся. Це образ ідеальної героїні. Оповідач ідеалізує Марусю, захоплюючись зовнішньою і внутрішньою, духовною красою дівчини. З цією метою він докладно змальовує колоритними фарбами її портрет. Маруся була "і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна", "до усякого діла невсипуща". А ще "висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона…". Це живописний портрет, якому не вистачає виразних індивідуальних рис. Оповідач створив прекрасний, чарівний образ української дівчини. Зображуючи дівчину, він спирається на народнопісенні образи, добирає пестливі слова, яскраві епітети, усталені порівняння, ліризує оповідь. Маруся дотримується християнських чеснот, високо етичних народних поглядів на мораль та поведінку. Вона навіть засуджує деякі народні звичаї: сама не відвідує вечорниці ще й подруг відмовляє. Її монологи розкривають неповторний внутрішній світ молодої дівчини — глибокий, багатий, красивий. Дівчина вирізняється спокійною вдачею з раннього дитинства ("На все село була i красива, i розумна, i багата, звичайна, та ще ж к тому тиха, i смирна, i усякому покірна"), любов'ю до праці.

Василь. Щирий, відданий, чесний, роботящий парубок, життєва трагедія якого в тому, що він бідний сирота, за якого нікому заступитися. Йому загрожує 25 років рекрутчини, тому Наум Дрот відмовляє, коли хлопець приходить свататися до Марусі. Василь знаходить вихід з ситуації, наймається на роботу в іншого хазяїна, який обіцяє викупити його від служби, але хлопець змушений їздити з дорученнями і роботою далеко від рідного краю. Образ Василя по-сентиментальному ідеалізований. Перша зустріч з Марусею справляє на нього сильне враження: тільки погляне на дівчину, то "тяжко здихне і пустить очі під лоб". Незвичайна чуттєвість парубка виявляє себе в його мовленні. Його діалоги з Марусею пересипані пестливими формами слів і звертаннями: "Моя зозуленько, моя кришечко, моя перепілочко!". Його монологи насичені цитатами зі Святого письма, патетичними репліками, що притаманні для дійових осіб мелодрам. По-сентиментальному екзальтована його поведінка: благаючи Наума віддати за нього Марусю,він кидається навколішки, цілує його ноги, гірко плаче і вмовляє. Сентиментальна, винятково чутлива вдача Василя виявляється на похоронах: кидаючи грудку землі на її домовину, він тремтить і непритомніє. Залишивши кладовище, вбитий горем юнак декілька днів блукав лісом, потрапив до монастиря, в якому прийняв чернецтво під іменем Венедикта. Проте кохання до Марусі таке сильне, що і в монастирі від туги за нею помирає.

Наум Дрот. Виступає ідеалом людини-селянина. У ньому зібрано й опоетизовано кращі риси українського хлібороба. Цей образ утілює глибоку релігійність самого автора. Його провідні риси: доброта, порядність, чесність, працьовитість,тверезий розум, релігійність, упевненість собі, додержання звичаїв і традицій народу, статечність. Він хазяйновитий селянин, який своєю чесною працею досяг багатства та поваги односельчан. Наум домігся родинного благополуччя і щастя, гармонії у душі.

Настя. Матір Марусі. Її образ втілює глибоко народну духовність, терпеливість і покірність перед лихими обставинами, особливо в епізодах смерті улюбленої і єдиної дочки. Відраду від горя мати знаходить у молитвах і праці. Як типова неосвічена жінка-селянка тієї доби, вона наївно довіряє ворожкам, хоч Наум переконує її, що все це просто забобони. Настя втілює образ старосвітської жінки-матері, як підкоряється чоловіку, є люблячою дружиною і матір'ю.