Володимир Винниченко — Момент (характеристика та аналіз героїв)

Головні герої — двоє революціонерів-інтелігентів — "Шехерезада" та панночка Муся. Автор не пояснює, що саме змусило обох героїв ризикувати життям. У новелі вимальовано лише психологічні штрихи цих особистостей у екстремальній ситуації. Характери розкриваються через ставлення до життя і смерті та через інтимні стосунки між ними. Щойно усвідомивши свої почуття, закохані розлучаються, щоб зберегти спогади про мить щастя. А пам'ять та уява мрійливого героя одразу починають творити образ "прекрасної незнайомки".

 "Шехерезада". Головний герой, ім'я якого не вказано, має романтичну вдачу. Ставлення до смерті. Спочатку герой, молодий, сповнений енергії та оптимізму, сприймає смерть на рівні сміху, гри ("стало страшенно смішно: я — мертвяк"). Він навіть дозволяє собі "пожартувати" зі смертю: "Я — будучий мертвяк. Лежу десь в якому-небудь ярі, дикому, порожньому, наді мною небо, на виску маленька чорна ранка, а над ранкою кружка сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, всередину, де оселилась смерть… А на скелі якійсь сидять чорні, великі, таємні ворони і ждуть чогось". Коли Семен Пустун застерігає його від нерозважливості, що в лісі біля кордону чатує смерть, головний герой не боїться її, адже смерть — це інший бік життя. Він спокійно міркує про свою можливу загибель. Для нього протиприродною є смерть, яку чинить одна людина іншій. З наближенням умовної межі життя і смерті бачимо, як поглиблюється переживання героя — через екзистенційні стани страху, тривоги, передчуття кінця. Стосунки між чоловіком і жінкою. Так само протиприродними, на думку героя, є інтимні стосунки між чоловіком і жінкою, скуті умовностями й моральними приписами, які в'яжуть їх по руках. Для нього еталоном стосунків є взаємини кузьок, пташок, "несвідомих протестантів проти лицемір'я старшого брата свого — людини". У них "нема незаконнорождених…, пашпортів, моралів, "зложеній о наказаніях". Для оповідача стосунки з жінкою — частина біологічного процесу продовження життя, коли змітаються всі заборони й немає "треба" чи "мушу". Його закоханість — це, перш за все, імпульсивний біологічний потяг плоті, необтяженої суспільними умовностями. Але коли панночка пропонує йому більше не зустрічатися, він поважає свободу її вибору й погоджується, хоч розум "дивувався, протестував в глибині душі…"

Панночка Муся. Вона є представницею нового покоління жінок. Умови становлення її характеру залишаються поза текстом, у новелі вона представлена вже цілком сформованою особистістю. Слово "панна" однозначно вказує на те, що Муся — дівчина, юна незаміжня особа, ще досить наївна, зворушливо довірлива, емоційно багата особистість. Дівчина ніжна, жіночна, про що свідчить її портрет. Художня деталь — "очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі" — щоразу відображає інший стан її душі — кокетування, переляк, закоханість. У Мусі, попри міське походження, наявна якась потужна природна сила, що споріднює її в моменти небезпеки чи з диким звіром, чи з прекрасною ланню. У стосунках із "Шехерезадою" вона ніжна й кокетлива, водночас стає рішучою в миттєвості небезпеки й навіть готова позбавити себе життя, аби не датися в руки поліції. Можливу смерть панночка сприймає як кінцевий пункт свого існування, але хоче залишатися живою хоч у пам'яті знайомих. Тому й наказує своєму випадковому супутникові в разі її смерті написати вісточку, що вона загинула так, "як умирають ті, які дуже люблять життя".

Якщо в "Шехерезади" почуття до дівчини виникли відразу, то в неї симпатія переростає в закоханість поступово. Муся не наважується відповісти юнакові на його знаки уваги, адже вони "всього кілька годин знайомі одне з одним". Саме межова ситуація перетину кордону та велике нервове напруження змусили її відкинути всі усталені правила моралі й віддатися пристрасті всього на кілька хвилин. Муся розуміє, що в подальшому кохання призведе до влади однієї людини над іншою. Наслідком цього стане втрата особистої свободи, що є буденщиною й банальністю. Лише короткий момент поєднання двох вільних особистостей може гарантувати щастя. Звідси й виникає Мусина формула, що щастя — це лише момент.

Для Мусі тілесний аспект кохання є вторинним порівняно з духовним. Моральні принципи й обмеження не дозволяють дівчині відразу кинутися в стосунки з незнайомим чоловіком, хоч вона й відчуває до нього симпатію з першого погляду. Лише екстаз, пережитий під час переходу кордону, підносить її на вершину щастя, і вона пристрасно цілує юнака, виражаючи почуття до нього.

Дівчина не прагне до традиційних шлюбних стосунків і створення сім'ї. Навпаки, Муся — дівчина нової доби, покоління, яке прагне знищити "пошлість" старого життя. Тому вона вважає, що побут зруйнує кохання, а отже, стосунки між чоловіком і жінкою мають закінчуватися там, де починається буденне життя.

Семен Пустун. Контрабандист, товариш оповідача. Це другорядний персонаж, у творі він виконує вторинну роль, допомагаючи оповідачеві та Мусі дістатися кордону. Проте є його характеристика, з якої з'ясовуємо, що Семен – людина досвідчена, серйозна, звикла до постійної небезпеки. Незважаючи "на своє пустотливе прізвище, був чоловік поважний і випускати з себе слів без потреби не любив. Сам був "парнишка" дебелий, "гвардійонець", як казали його односельчани, і на всіх через те дивився завжди згори вниз. Ступав помалу, важко, серйозно і навіть, коли ловили його "харцизники", не мінявся, тільки ще більш насуплювався, очі робились ще меншими, колючими і страшно якось біліли губи". У нього "прогризена шапка", "жовто-смуглявий гострий ніс, підстрижені вуса", "велетенська постать Семена", під час небезпеки "Губи Семена були білі, тонкі, очі зиркали з своєї глибини гостро, поривчасто.".