Портрет героїні поданий окремим штрихами, що "розсипані" по всьому тексту. "Зберіть" його в цілість. Якою постає Муся? Які портретні деталі розкривають її внутрішній світ? А який головний герой? Наведіть відповідні цитати. Перечитайте сцену знайомства оповідача й Мусі. Простежте, якими деталями, колористикою автор підкреслює спорідненість сонця й дівчини
Опис зовнішності "Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з-під сукні, із солом'яним бриликом на колінах", "В темному волоссі їй запуталась соломинка і дрижала над вухом; нижня губа, як у вередливих і гарненьких дітей, була трохи випнута наперед.", "Панна, з повислими на ній соломинками, з великими очима, з суворо застиглою постаттю, здавалась якоюсь фантастичною феєю.".
Очі "А очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі". "Очі горіли напруженням і були великі, прекрасні"
Сміх "Ах, якби ви знали, який сміх у неї був! А сміх є дзеркало душі"
Манери поведінки "Галантно повела вона рукою круг себе", "Вона вийняла з-під свитки хусточку і почала витирати мій лоб із серйозним і заклопотаним поглядом"
Зовнішність в екстремальних ситуаціях "Панна, з повислими на ній соломинками, з великими очима, із суворо застиглою постаттю, здавалась якоюсь фантастичною феєю", "Волосся висмикнулось з-під хустки й дикими, серпосхожими пасмами обіймали лице. Свитка незграбно висіла на плечах і тягнула їх донизу", "З висмикнутим волоссям, з великими палаючими очима, з міцно стиснутими устами, зігнута, вона здавалась якимсь дивним, прекрасним звіром, сильним напруженим, диким", "Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щастям побіди, побіди життя".
Риси характеру "Убити себе зумію", "А знаєте, мені чогось зовсім не страшно… Цікаво тільки дуже", "—… Ви надзвичайно гарні зараз. — Я не знаю, що треба сказати на це"
Погляди на життя "…А ім'я — пошлість", "Як мене вб'ють,… напишіть так: "Мусю вбито на кордоні. Вмерла так, як вмирають ті, що люблять життя". Більше нічого", "— Наше кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмирати", "А вона, ніби дивлячись собі в душу, обривисто-напружено говорила: — Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошліть… Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить зовсім не буде", "— Я буду носити вас в душі".
Образ панни Мусі асоціюється з образом кохання, вічного життя, мрії, молодості.
Під'їжджаючи з Семеном до села і кордону, головний герой: "…жадливо дивився туди, в залите сонцем поле, на краю якого стояв цей тин, і чув, як мені якось тісно, нудно, неспокійно", а коли він ліг на воза і його прикрили рядном: "…здавався собі трупом, який везуть уже від кордону.". Вперше побачивши у повітці панну Мусю, герой "від несподіванки закам'янів", "мусив почувати себе ніяково". Його портрет ми дізнаємося зі слів панни: "Я знаю, що у вас карі очі, потім... Яке у вас волосся?.. Русяве, здається. Ну, да... Русяве волосся…". У лісі панна "…з ласкою закрила мені очі рукою. Тоді я схопив цю руку, притулив її до губ і завмер", "Я присунувсь ближче до неї і притуливсь лицем до плеча її. Свитка колола лице, але була миліша оксамиту.". У кінці твору герой говорить: "Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі."
Під час сцени знайомства герой бачить, що дівчина сидить на соломі. За допомогою цієї деталі автор споріднює дівчину й сонце. Вона "швидко вставши, почала знімати соломинки, які, мов золоті прикраси, висіли круг її сукні й хиталися".