Іван Карпенко-Карий — Мартин Боруля (аналіз, паспорт твору)

Аналіз твору

Літературний рід: драма.

Жанр: соціально-побутова трагікомедія.

Напрям (течія): критичний реалізм.


Тема: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові моральні норми.


Ідея: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосунках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.


Композиція, композиційно-стильові особливості: (експозиція) приїзд Степана додому на гостювання — відрядження Степана на службу з вимогою знайти "достойного жениха" Марисі — (зав'язка) приїзд повіреного Трандалєва, який доповідає про стан справ щодо набуття Борулею дворянського титулу — (розвиток дії) повернення з міста наймита Омелька, який повідомляє про втрату майна ("перший знак не-щастя") — сватання до Марисі здрібнілого шляхтича й відмова з боку Мартина Борулі, який бачить себе вже дворянином — приїзд панка Націєвського, якого приймають як велике цабе — утеча жениха Націєвського через непорозуміння ("другий знак нещастя") — "муштрування" Мартином рідних, щоб все робили по-панськи — (кульмінація) відмова Мартину Борулі в наданні статусу дворянина у зв'язку з помилковим написанням прізвища в документах (Боруля — Беру-ля) — (розв'язка) приїзд сина, якого звільнили зі служби — умовляння сусідами Мартина Борулі спалити папери, які той збирав як докази, і видати Марисю за сусідського сина, здрібнілого шляхтича — спалення Мартином документів як знак повного звільнення від нав'язливої хворобливої ідеї й повернення до гармонійного, нормального життя за природженістю ("Усе згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала").

Дивіться також


Головні герої та їх образи: Мартин Боруля — батько сімейства, який хоче отримати дворянський титул, імпульсивний, фанатично відданий мрії; Палажка Боруля — дружина, не підтримує ідею чоловіка, бо дворянство чуже їй і непотрібне, але чоловіка слухає; Марися Боруля — донька, слухняна, покірна, працьовита; Степан Боруля — син, який іде за велінням батька на посаду чиновника, не розуміючи й сам навіщо; Трандалєв — повірений, який махінує з документами, пройдисвіт, нечесна людина; Гервасій Гуляницький — багатий шляхтич, його син Микола — наречений Марисі; Націевський — "призначений жених" Марисі, пустопорожній панок; Матвій Дульський і Протасій Пеньонжка — умовляють Мартина відмовитися від ідеї "стати другим Красовським"; Красовський — шляхтич-кривдник (за кадром); Омелько — наймит, вайлуватий і незворушний, який відкрито висміює прагнення Мартина Борулі.


Символічні образи: прізвище (символ форми, а не внутрішнього змісту).


Художні засоби виразності: широке використання засобів творення комічного (сатира, іронія, сарказм); "оксиморонність" ситуації.


Проблематика:

  • людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;
  • праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;
  • батьків і дітей;
  • меншовартості;
  • кохання і сімейного щастя.

Примітки та корисна інформація: Образ Мартина Борулі суголосний образу Журдена з комедії Ж.-Б. Мольєра "Міщанин-шляхтич"; образ наймита Омелька суголосний створеному набагато пізніше образу "бравого солдата" Швейка з роману "Пригоди бравого солдата Швейка" Я. Гашека; мотив "негативних метаморфоз (трансформацій) українців" під впливом різних чинників суголосний подібній проблематиці, актуалізованійІ.


Котляревським в образі Тетерваковського ("Наталка Полтавка"), Т. Шевченком в образі "землячків" ("Сон (У всякого своя доля)", "І мертвим, і живим..."); П. Кулішем в образі Гвинтовки ("Чорна рада"), І. Нечуєм-Левицьким в образі Марусі Кайдашихи ("Кайдашева сім'я"), М. Кулішем в образі Мини Мазайла ("Мина Мазайло").


Сюжет трагікомедії письменник побудував на реальних фактах із життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. Драму було надруковано у львівському журналі "Зоря" 1891 року.

Тематично й ідейно твір І. Карпенка-Карого перегукується із комедією Мольєра "Міщанин-шляхтич".

Висміявши поведінку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставленні людини до рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв. Головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною в усіх життєвих ситуаціях. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п'єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.