Найповніше у монолозі розкривається образ Трандальова. Він детально розповідає, ким тільки не працював, поки не став повіреним. Його спеціалізація – махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Трандальов не гребує нічим заради наживи: веде одночасно справу Борулі проти Красовського і позов Красовського проти Борулі: "Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не був? ... От і тепер: діло Борулі веду протій Красовського, а діло Красовського протів Борулі. Їздю на своїх конях по просителях, – і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того-таки самого, що й діла послі буде рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба – так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате – вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!".