Паралелізм: "Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці / Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!".Повтори: "браття" ‒ викликає почуття єдності всієї нації, всіх громадян України.Риторичне запитання: "Нащо оддав Україну ворогам поганим?!" ‒ підкреслює трагізм історії.Риторичні оклики: "Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!", "Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!", "І — покажем, що ми, браття, козацького роду!", "Пора волю добувати!", "Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва!", "Щоб не стратить марно нам свого юнацтва!".Риторичні звертання: "..,браття молодії,..", "..,браття,..", "..,браття милі,..", "Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане,.." ‒ йдеться про отамана Хмельницького; автор засуджує його спробу налагодити стосунки з московією.Рефрен: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу І — покажем, що ми, браття, козацького роду!" ‒ підсилює відчуття рішучості та готовності до боротьби.Анафора: "Ще…", "Гей,..", "Спогадаймо…".Гіпербола: "Щоб вернути її честь, ляжем головами", "Душу й тіло ми положим за нашу свободу".Метонімія: "Ще не вмерла Україна…".Заклики: "Гей-гей, браття милі, Нумо братися за діло", "Спогадаймо тяжкий час,..", "Спогадаймо славну смерть лицарства-козацтва" ‒ спонукальні дієслова викликають єдність серед слухачів і заохочують діяти.Зменшено-пестливе слово: вороженьки.Наскрізний асонанс звуків [е], [а], [о], [и], меншою мірою [і] та [у], що надає милозвучності.
Примітки та корисна інформація:
Історія написання. Деякі дослідники вважають, що на написання вірша вплинули мотиви мазурки "Єще Польска нє згінела", яка згодом стала польським гімном. Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок (у Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував) сербські студенти співали патріотичну пісню, у якій були слова "срце бије и крв лије за своју слободу". Чубинському пісня дуже сподобалася ‒ за півгодини той представив варіант тексту "Ще не вмерла Україна", який зразу проспівали на сербський мотив.
Вперше вірш П. Чубинського було опубліковано у львівському журналі "Мета", № 4 у 1863 році. 20 жовтня того ж року (коли вийшов сумнозвісний валуєвський циркуляр про заборону української мови) шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського "за вредное влияние на умы простолюдинов" на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції; лише в 1869 р. Павло Платонович отримав дозвіл на повернення в Україну.
Отримавши поширення серед українофільських гуртків, об'єднаних у Громаду на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу ‒ 1865 р., вже за новою редакцією (існує декілька версій) вірш надрукували з нотами Михайла Вербицького.