Бантиша-Каменського, в якій змальовано й колоритний портрет І. Підкови, в "Описании Украйны" Г.-Л. де Боплана (російський переклад — 1832 р.), в "Тарасе Бульбе" М. В. Гоголя (розділ X), драмі М. Костомарова "Сава Чалий" (1838) і повістях польського письменника М. Чайковського "Wyprawa na Carogród" та "Skałozub w zamku siedmiu wież"; з першої із них поет, очевидно, запозичив пізнішу назву твору ‒ "Виправа на Цариград"; Та ,безперечно, найбільше допомогли Шевченкові відчути дух того періоду українські думи й пісні (думи про Самійла Кішку, про Олексія Поповича, про Івана Богуславця та ін.). Однак, створюючи образ Івана Підкови, Шевченко спирався не на історичні джерела, а на фольклорно-легендарну версію Івана Підкови.
Історична постать. Іван Підкова (? ‒ 1578), деякі дослідники, зокрема І. Срезневський, вважають, що на Запорожжі він був відомий і як Серпяга, за походженням молдаванин, до 1577 р. був запорозьким козаком, у 1577 ‒ 1578 рр. ‒ молдавський господар. Протягом певного часу дійсно був котаманом і героїчно боровся з Османської імперією. Проте морських походів він не здійснював. Єдине джерело, яким міг скористатися Шевченко, зобразивши І. Підкову керівником морської експедиції козаків, ‒ дума, надрукована в "Запорожской старине" під назвою "Татарский поход Серпяги", і коментар до неї І. Срезневського.
Та про волю нишком в полі З вітрами говорять ‒ мотив перейнято з народної пісні "Ой у полі могила з вітром говорила...", а також, можливо, з добре відомих Шевченкові лірики й балад Ю.-Б. Залеського.
Було колись добре жити На тій Україні... ‒ рядки, ймовірно, запозичено з народної пісні: "Добре було нашим батькам на Вкраїні жити, Дак не знали наші батьки панщини робити".
Синоп, Синопа ‒ турецьке місто на південному березі Чорного моря. У перші десятиріччя XVII ст. козацькі флотилії, визволяючи українських бранців, неодноразово чинили на нього напади.
Цікаво! Під впливом Шевченка написано вірші й поеми про Івана Підкову західноукраїнськими поетами другої половини XIX і XX ст. ‒ С. Воробкевичем (вірші "Іван Підкова", 1856, "У Канівському монастирі", 1870), О. Павловичем ("Дума об атамане Подкове, убитом Польшей во Львове", 1875), С. Пасічинським (поема "Іван Підкова", 1876), В. Щуратом (вірш "Іван Підкова", 1907), В. Будзиновським (оповідання "Осавул Підкова", 1920). Шевченковим "Іваном Підковою" навіяна відома "Балада про люльку" І. Драча.