Оноре де Бальзак — Гобсек (характеристика та аналіз героїв твору)

Гобсек. Головний герой повісті – лихвар Гобсек – "людина-вексель", "уособлення влади золота". Проте бальзаків Гобсек – не зовсім типовий лихвар. Його особливість полягає в тому, що він скнара-філософ. Система поглядів Гобсека на життя складалася поступово. Він пройшов довгий шлях і багато пережив, перш ніж упевнився, що "всюди йде боротьба між багатими і бідними". "У мене принципи змінювались відповідно до обставин, доводилося змінювати їх і залежно від географічних широт", – зізнається Гобсек Дервілю. Внаслідок важкого життєвого досвіду він дійшов сумних висновків про природу людини, виробив систему поглядів, які вже не змінювались. Важливе місце у цій системі посідає "інстинкт самозбереження", "особистий інтерес", а з усіх земних благ тільки одне, з його точки зору, варте того, щоб людина його домагалася, – "це… золото. У золоті сконцентровані всі сили людства", – вважає Гобсек. І золото для нього – це передусім влада, воно є її символом: "Я володію світом, не втомлюючи себе, а світ не має наді мною найменшої влади".

Його біографія детально демонструє, що зростання Гобсека і йому подібних пов'язано з першими періодами становлення капіталізму, періодом початкового накопичення статків. Читач тому і не дивується, що серце головного героя у такому становленні остаточно перетворюється на "зливок металу", його не зворушують людські нещастя й страждання. Гобсеку не властиво жаліти або співчувати своїм боржникам-"жертвам". Ці жертви іноді "обурювалися, кричали в нестямі, а тоді раптом западала мертва тиша, наче в кухні, коли там ріжуть качку".

Але ж таким жорстоким герой був не завжди. В юності це був романтичний, сповнений натхнення юнак. Та життєві обставини схилили його до думки про нікчемність людської природи. Бачачи, яким чином впливає на людей золото, як воно їх підкорює, – Гобсек прагне отримати таку владу. Все своє життя герой накопичує гроші, вижимаючи їх зі своїх клієнтів, майже нікого не шкодуючи. Та чи дійсно вони принесли йому щастя? Адже він не витрачав їх ні на добрі справи, ні на власні забаганки. Він просто ніби колекціонував золото, втішаючись самою його наявністю. Гобсек зневажає аристократів. І виявляє цю зневагу не тільки тим, що навмисне бруднить своїми чобітьми пухнасті килими в розкішних особняках. Він їх підштовхує до банкрутства і моральної деградації, а сам зловтішається, насолоджується їхнім падінням. Слідкуючи за хитрощами графині де Ресто, він подумки промовляє: "Розплачуйся за всю цю розкіш, за свій титул, за своє щастя, за переваги, якими ти користуєшся. Щоб охороняти своє добро, багатії винайшли трибунали, суддів, гільйотину, до якої дурні люди самі пориваються, наче метелики до вогню. Та хоч ви й спите на шовках і шовками укриваєтесь, а під усмішкою скрегочете зубами і страшні химери впиваються вам пазурами в серце".

Портрет Гобсека складається з різних ознак, особливу роль у змалюванні яких відіграють порівняння. Вони підкреслюють безжиттєвість і безбарвність героя. Дервіль називає Гобсека "місячним ликом", оскільки його жовтуватий колір "нагадував колір срібла, з якого злізла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім гладеньке, завжди старанно зачесане, з сивиною, — попелясто-сіре. Риси обличчя, непорушні, холодні, як у Талейрана, мов вилиті з бронзи. Очі маленькі жовті, як у тхора, і майже без вій, не виносили яскравого світла, тому він захищав їх козирком старого картуза. Гострий кінчик довгого носа, поритий віспою, скидався на буравчик, губи були тонкі, як у алхіміків та старезних дідів на картинах Рембрандта або Метсю…. Від першої хвилини пробудження і до нападів кашлю всі його дії були розмірені, як коливання маятника. Це був якийсь чоловік-автомат, якого заводили щодня". Досить часто він був схожий на безстатеву істоту, байдужу до всього на світі. Іноді навіть виявляв емоції і сміявся. Але цей сміх був таким же неприємним, як і зовнішність лихваря. Повною мірою портрету героя відповідає інтер'єр його кімнати, у якій все було старе і потерте, холодне й позбавлене життя. Похмурим і сирим був і будинок, де Дервіль мешкав по сусідству з Гобсеком. Усі кімнати, ніби чернечі келії, мали однакові розміри і виходили в напівтемний коридор з маленькими віконцями. Утім, дім і справді був колись монастирським готелем. Єдине, що іноді пробуджувало почуття у Гобсека — це коштовності. Наприклад, діаманти графа де Ресто, які вдалося отримати за безцінь, змусили скнару на якусь мить показати справжнє обличчя, від чого присутні навіть розгубилися: "Ця люта радість, це злісне торжество дикуна, який заволодів блискучими камінцями, приголомшили мене", — розповідає Дервіль. Тріумф, хоча й короткочасний, первісної, тваринної пристрасті важливий для розуміння образу Гобсека. Це його істинна сутність. Хоча іноді його ставлять в один ряд з куди більш цивілізованими і навіть аристократичними особами. Граф де Ресто, вирішивши навести довідки про Гобсека, дійшов висновку, що він "філософ із школи циніків"; трохи пізніше, на переговорах з тим же графом Гобсек "хитрістю і пожадливістю заткнув би за пояс учасників будь-якого дипломатичного конгресу".

Таким чином Бальзаку вдалося досягти більшої рельєфності у зображенні героя, зацікавити читачів, відкрити такі сторони його натури, які недоступні звичайному побутовому опису. І тепер Гобсек сприймається вже не просто як влуч-не спостереження, а як авторське узагальнення істотних рис людської натури взагалі, "вічний тип", лицар наживи.

Дервіль і його дружина Фанні. Це персонажі, які не підпадають під вплив золота, не поступаються своїми моральними правилами. Непохитного у своїй непідкупності, відданості принципам честі й обов'язку Дервіля поважає і сам Гобсек, який, незважаючи на свою загальну байдужість до людей, довіряє йому. Дервіля показано як людину високої честі, розумну й скромну. Він розповідає історію часів своєї молодості, коли тільки-но розпочинав кар'єру, мешкав у мебльованих кімнатах, а його сусідом був Гобсек. З образом Дервіля в повість увійшла тема формування молодої людини та її утвердження в суспільстві. Протягом розвитку сюжету читачі дізнаються про труднощі й професійні успіхи Дервіля, факти його біографії та риси характеру. Фанні Мальво є антитезою образу Анастазі де Ресто. Завдяки працьовитості, скромності й чесності Фанні Мальво досягає успіху й щастя в житті — з нею одружується адвокат Дервіль.

Графиня де Ресто. Графиня Анастазі де Ресто, щоб утримати свого коханця – розбещеного молодика Максима де Трая, – наробила величезних боргів і віддала під заставу лихвареві фамільні коштовності за великі відсотки. А граф де Ресто, захищаючи честь сім'ї та інтереси старшого сина, незадовго до смерті переписав свої володіння на ім'я Гобсека до моменту повноліття Ернеста. Його заходи виявилися вчасними, адже Анастазі де Ресто чекала на смерть чоловіка в надії заволодіти спадком. Утім, їй це не вдалося. Після смерті Гобсека саме Ернест успадкував те, що належало батькові й отримав змогу одружитися з Каміллою.

Максим де Трай. Коханець графині. Гобсек говорить про Максима: "Я прочитав на його обличчі майбутнє графині. Цей чарівний блондин, холодний і бездушний картяр, розориться, її розорить, розорить її чоловіка, розорить її дітей, і він пожере їхню спадщину і більше винищить і зруйнує, ніж могла б зруйнувати ціла артилерійська батарея".