Елеонор Портер — Поліанна (аналіз, паспорт твору)

Жанр. Роман.

Час створення. 1913 рік.

Автор. Елеонор Портер.

Тема. Зображення життя дівчинки, яка, втративши батьків, не забула їхню науку радіти найпростішим речам і можливостям, а також допомогла багатьом іншим людям знайти себе, використовуючи "гру у радість".

Проблеми. Важке становище сиріт у суспільстві, ставлення до бідних і знедолених, сприйняття світу й людей, пошук щастя та кохання, милосердя, допомога ближнім, укріплення родинних стосунків, виховання.

Ідея. Людина може сама змінювати своє життя на краще, тільки для цього вона повинна внутрішньо змінюватися, наповнювати своє серце добром, любов'ю й милосердям до ближніх.

Композиція і сюжет твору

Повість "Полліанна" починається з того, що до багатої самотньої міс Поллі приїздить одинадцятирічна небога – донька її покійної сестри Дженні. Колись Дженні проти волі батьків вийшла заміж за порядного й доброго, але бідного пастора. Ображені цим шлюбом рідні майже не підтримували з нею стосунків. Тим часом молоде подружжя поїхало місіонерами на південь. Коли в Дженні народилася дівчинка, вона назвала її Полліанною, об'єднавши імена своїх сестер Поллі й Анни. Зростала Полліанна у великій нужді. У неї навіть не було іграшок. Натомість вона мала безцінний скарб – "гру в радість", якої навчив її батько, пастор Джон Віттієр. Батькові ж цю гру підказала сама Біблія. Якось у тяжку годину він узявся перечитувати Святе Письмо й зауважив, що Господь часто закликає людей веселитися. Нарахувавши понад вісімсот таких закликів, пастор зробив висновок: "Коли вже Бог узяв собі клопіт вісімсот разів звернутися до нас із закликом радіти й веселитися, то, напевне, Він дуже хотів, щоб ми навчилися радіти і веселитися". А невдовзі стався прикрий випадок, який надихнув його вигадати для своєї донечки "гру в радість". Правила цієї гри такі: у будь-якій ситуації треба знаходити привід для радості. І той, хто їх опанує, перетворить кожен день життя на маленьке свято й стане щасливою людиною. Отже, "гра в радість" – і справді скарб, найдорожчий за всі коштовності світу, бо ж дарує найголовнішу цінність – щастя. Саме із цим скарбом дівчинка й приходить до розкішного, але похмурого будинку тітоньки Поллі, яка не з любові і навіть не через співчуття, а суто з обов'язку дає притулок сироті-небозі. Власне, довкола "гри в радість" і обертається сюжет повісті.

Життя й надалі випробовує Полліанну на відданість улюбленій грі, на здатність за будь-яких обставин бути щирою і вдячною. Дівчинці доводиться долати чимало прикрощів: холодний прийом у тітки, недовіру розчарованих життям дорослих, навіть тяжку хворобу, яка внаслідок аварії надовго приковує її до ліжка. Проте саме "гра в радість" допомагає їй не лише гідно пережити всі негаразди, а й змінити на краще своїх близьких, друзів, та й усе містечко.

Експозиція. Міс Поллі Гаррінґтон наказує кухарці підготувати кімнатчину, бо скоро має прибути її небога Полліанна. Розповідь про міс Поллі і її життя.

Зав'язка. У Белдінґсвіл прибуває Полліанна Віттієр, тітка холодно зустрічає дівчинку. Дівчинка засмучується через кімнатку на горищі, але все одно радіє і вчить цьому Ненсі.

Розвиток дії. Полліанна знайомиться з мешканцями містечка (місіс Сноу, Джон Пендлтон), зустрічає Джиммі Біна, намагається допомогти йому. Якось дівчинка рятує містера Пендлтона, знайомиться з лікарем Томасом Чілтоном. Здогадки дівчинки про стосунки тітки з Пендлтоном і Чілтоном багато років тому.

Кульмінація. Полліанна потрапляє в аварію і дізнається, що більше не ходитиме.

Розв'язка. Дівчинка одужує і знову вчиться ходити. Тітка Поллі виходить заміж за лікаря Чілтона.