Поліанна

Елеонор Портер

Переклад Богдани Гори

МІС ПОЛІ

Того червневого ранку міс Полі Гаррінґтон квапливо увійшла до кухні. Зазвичай вона робила все поволі й пишалася своєю стриманістю. Але сьогодні вона поспішала. Справді поспішала.

Ненсі, миючи посуд у мийниці, здивовано підвела на неї очі. Ненсі працювала у міс Полі кухаркою лише два місяці, але вже звикла до того, що її господиня ніколи нікуди не поспішає. А тут?

— Ненсі!

— Так, мем, — весело відповіла Ненсі, продовжуючи витирати глечик.

— Ненсі, — голос міс Полі став дуже суворим, — коли я звертаюся до тебе, я хочу, щоб ти припинила роботу і уважно мене вислухала .

Ненсі ніяково зашарілася. І як тримала глечик обгорнутим у рушник, так мерщій і поставила, ледве його не перекинувши, на стіл. Через це вона знітилася ще більше.

— Так, мем. Авжеж, мем, — пробелькотала дівчина, поправила глечик і хутко повернулась до пані. — Я лише хотіла швидше впоратися з посудом, бо ви самі казали уранці не баритися з цим.

Господиня спохмурніла.

— Годі, Ненсі. Мені не потрібні твої пояснення. Мені потрібна твоя увага.

— Так, мем, — Ненсі стримала зітхання. Мабуть, їй ніколи не вдасться догодити цій жінці. Ще й особливого досвіду роботи поза домівкою в неї не [5] було. Але коли мама раптом овдовіла, лишившись з трьома маленькими дітьми на руках (не рахуючи Ненсі) та занедужала, довелося дівчині шукати роботи, щоб утримувати родину. Тож вона дуже зраділа, коли знайшла місце на кухні у великому будинку на пагорбі. Ненсі з родиною жила у місцині, яку називали Корнер, за шість миль звідси. Досі вона знала про міс Полі Гаррінгтон лише те, що вона хазяйка старої садиби Гаррінгтонів і належить до найзаможніших людей у містечку. Але лишень за два місяці роботи Ненсі побачила, що господиня — строга жінка з суворим обличчям, котра похмурніла щоразу, коли ніж падав на підлогу чи грюкали двері. Але навіть якщо усі ножі лежали на місці і з дверима нічого не відбувалося, вона однаково не усміхалась.

— Коли впораєшся тут, Ненсі, — вела далі міс Полі, — підеш на горище і поприбираєш усе зайве з кімнатчини біля сходів та поставиш там дитяче ліжечко, а тоді підметеш і витреш пилюку, але тільки після того, як повиносиш валізи та ящики.

— Гаразд, мем. А куди усе те подіти?

— Притулиш десь на горищі. — Вона завагалася, а тоді продовжила: — Я вважаю, що можу сказати тобі це зараз, Ненсі. До мене приїжджає моя небога, міс Поліанна Вітьєр. їй одинадцять років, і вона спатиме в тій кімнаті.

— Маленька дівчинка — і приїде сюди, міс Гаррінгтон? О, так це ж чудово! — вигукнула Ненсі, з ніжністю згадавши своїх маленьких сестричок, що лишилися у Корнері.

— Чудово? Я б так не сказала, — сухо урвала її міс Полі. — Однак я докладу всіх зусиль, звичайно. Я порядна жінка, сподіваюсь, і робитиму все, що належить. [6]

Ненсі почервоніла.

— Звичайно, мем, — пробеленділа вона, — просто хотіла сказати, що я подумала, що маленька дівчинка може... якось усе тут пожвавити для вас.

Дивіться також

— Дякую, — сухо відказала леді, — але я не бачу в цьому нагальної потреби.

— Але ви... ось побачите... це ж дитина вашої сестри, — наважилася заперечити Ненсі. Вона відчувала, що мусить якось підготувати цей дім до приїзду самотньої маленької незнайомки.

Міс Полі гордовито звела підборіддя.

— Так, звичайно, Ненсі, оскільки мені випало мати сестру, котра через свою глупоту одружилася і привела дітей у світ, де й без них вистачає клопоту. І тепер я повинна хотіти опікуватися ними? Проте, як я вже сказала, робитиму все, що належить. І не забудь поприбирати по закутках, — докинула вона різко, ідучи з кухні.

— Так, мем, — зітхнула Ненсі, знову беручись до глечика.

Вже у своїй кімнаті міс Полі знову вийняла листа, який прийшов два дні тому з далекого містечка на Заході і став такою прикрою несподіванкою. Лист було адресовано міс Полі Гаррінгтон, Белдінґ-свіл, штат Вермонт. У ньому писалося:

"Шановна Пані!

З болем повідомляю Вам, що преподобний Джон Вітьєр помер два тижні тому, лишивши сиротою дівчинку одинадцяти років. Усе його майно — лише кілька книжок, бо, наскільки Вам відомо, він був пастирем маленької місіонерської церкви і отримував дуже скромну платню. [7]

Містер Джон Вітьєр розповідав мені, що його покійна дружина доводилася Вам сестрою, але також дав зрозуміти, що стосунки між Вашими родинами були не найкращими. І все ж він дуже сподівався, що, хоч як би там було, в ім'я сестри Ви не відмовитеся взяти сироту до себе, аби вона виховувалася серед родичів на Сході. Саме тому я і пишу до Вас.

Коли Ви читатимете цього листа, дівчинка вже буде готова рушити в дорогу. Якщо ви згодні, ласкаво просимо відразу про це нас сповістити, бо в нас тут одне подружжя незабаром вирушає на Схід; вони зможуть узяти дівчинку з собою до Бостона, а там посадовлять на белдінґсвілський потяг. Звичайно, про потяг і дату прибуття Вам повідомлять додатково.

Сподіваюся на Вашу прихильну відповідь.

З повагою Джеремая О. Байт". [8]

Нахмурившись, міс Полі згорнула аркуш і поклала його до конверта. Учора вона відправила відповідь, де написала, що, звичайно, прийме дитину. Хоч це їй і не до серця, людина з таким почуттям обов'язку, як у неї, просто не могла б учинити інакше.

Сидячи з конвертом у руках, міс Полі полинула думками до своєї сестри Дженні, яка була матір'ю дівчинки, і до часу, коли двадцятирічна Дженні, наперекір родині, наполягла на шлюбі з молодим священиком. До неї сватався один багатій, і родина віддавала йому перевагу перед пастирем, але Дженні затялася. Багатир був і старший і грошовитіший, а священик мав лише молоду голову, повну юнацьких ідеалів та ентузіазму, і серце, сповнене кохання. Зрозуміло, Дженні віддала перевагу останньому. Вона побралася зі священиком і подалася з ним на південь як дружина місіонера.

Довелося порвати з родиною. Міс Полі добре це пригадує, хоча їй було лише п'ятнадцять років і вона була тоді наймолодша в сім'ї. Батьки не схотіли знатися з дружиною місіонера. Деякий час Дженні ще сама писала; вони знали, що останню дитину (решта дітей її повмирали) Дженні назвала Поліанна — на честь двох своїх сестер Полі та Анни. То був останній лист від Дженні, а за кілька років Гаррінгтони отримали коротке і зворушливе сповіщення від самого священика, де він із містечка на Заході повідомляв про смерть дружини.

Час не стояв на місці й для мешканців великої садиби на пагорбі. Міс Полі, вдивляючись у долину, що бігла вдалечінь, згадувала про все, що сталося з нею за ці двадцять п'ять років. [9]

Тепер їй сорок, і вона сама як перст на цілому світі. Тато, мама, сестри — всі померли. Протягом багатьох років вона сама давала лад садибі й чималим грошам, що їх батько залишив у спадок. Люди співчували її самотності, а дехто радив запросити подругу чи компаньйонку, щоб жити разом. Але вона не потребувала ні їхнього співчуття, ні порад. Казала, що не вважає себе самотньою. Що любить самотність і тишу. І ось тепер!

Міс Полі підвелася з крісла — похмура, зі стиснутими губами. Звичайно, вона тішилася своїми чеснотами, почуттям обов'язку і сильною вдачею, які допомагали їй залишатися собою. Але — Поліа-нна... Це ж треба було вигадати таке ім'я!

СТАРИЙ ТОМ І НЕНСІ

У кімнатчині на горищі Ненсі заходилась підмітати й мити щіткою підлогу, особливу увагу звертаючи на закутки. Власне, інколи натужна праця була радше виходом для почуттів, ніж щирим прагненням: попри покірливий страх перед господинею, Ненсі була далеко не свята.

— Якби — я — могла — докопатися — до закуточків — її — душі, — бурмотіла вона під ніс, супроводжуючи кожне слово енергійним поштовхом держака з ганчіркою на кінці, — я б уже все звідти повичищала. Це ж треба додуматися — запхати бідну дитину в цю комірчину. Влітку тут дихнути не можна від спеки, а взимку не опалюється, і це в будинку, де безліч порожніх кімнат. Ото ж оті непотрібні діти. Тьху, — Ненсі з такою силою викрутила ганчірку, що пальці заболіли. — Як на мене, то [10] це не дитина, а хтось інший тут зайвий на цьому світі.

Деякий час вона працювала мовчки. А коли впоралась, ще раз із огидою окинула оком голу кімнат-чину.

— Ну, своє я зробила, — зітхнула вона. — Бруду немає... Та й іншого нічого теж немає. Бідолашна крихітка! Не знайти кращого місця, щоб поселити самотню дитину, яка скучила за домом! — додала вона наостанок і вийшла, грюкнувши дверима. "Ой!" — скрикнула вона, прикушуючи губу. А тоді затято подумала: "Ну й нехай. Нехай чує... Мені байдуже".

Тоді ж післяобід Ненсі знайшла вільну хвилинку, аби розпитати старого Тома, що багато років на присадибі висапував будяки та підрівнював лопатою доріжки.

— Містере Том, — почала вона, хутко озирнувшись, чи ніхто за нею не стежить. — А ви знаєте, до нас приїздить маленька дівчинка, яка житиме з міс Полі?

— Що? — перепитав старий, насилу випростуючи спину.

— Маленька дівчинка. Вона житиме у міс Полі.

— На жарти потягло? — посміхнувся з недовірою Том. — Ти ще скажи, що завтра сонце сяде на сході.

— Це щира правда. Вона сама сказала мені про це, — не вгавала Ненсі. — Це її небога, і їй одинадцять років.

Чоловік аж рота роззявив.

— Овва! Стривай-стривай... — бурмотів собі під ніс. І раптом у його побляклих очах засвітилася ніжність. — Це либонь... Ні, це, напевно, донечка міс Дженні. Ніхто ж з них більше не одружився. [11]

Авжеж, Ненсі, це донечка міс Дженні. Слава Богу. Невже мої старі очі справді побачать її?

— А хто така міс Дженні?

— О, то був янгол небесний, — із запалом промовив Том. — У старих господаря та господині вона була старшою дочкою. їй було двадцять, коли вона одружилася і виїхала звідси. Я чув, що всі її діти повмирали, крім останньої донечки. Напевне, оце ж бо вона й приїде.

— їй одинадцять років.

— Так, цілком можливо — кивнув садівник.

— А житиме вона на горищі. Нема в хазяйки сорому, — обурювалася Ненсі, озираючись водночас на будинок.

Старий Том спохмурнів. Але наступної миті він іронічно посміхнувся.

— Цікаво, як міс Полі уживатиметься тут з дитиною, — сказав він.

— Атож! А я не уявляю, як дитина уживатиметься тут із міс Полі, — підхопила Ненсі.

Старий засміявся.

— Здається, міс Полі тобі не до душі.

— Ніби вона хоч комусь до душі? — осудливо зауважила дівчина.

— Схоже, ти нічого не знаєш про любовні пригоди міс Полі, — поволі мовив старий.

— Любовні пригоди? Міс Полі? Ви нічого не плутаєте?

— А проте, це було, — кивнув Том.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(