Редьярд Кіплінг — Мауглі (аналіз, паспорт твору)

Літературний рід:

Епос – твір належить до епічних, адже це прозове оповідання з розгорнутим сюжетом. "Мауглі" – narrative (розповідний) твір, де автор описує події і вчинки героїв, а не передає їх від першої особи чи у формі драматичного діалогу.

Жанр:

Літературна казкова повість (авторська казка пригодницького характеру). Твір має всі ознаки казки: у ньому тварини вміють розмовляти, діють як розумні істоти, наставляють головного героя. Водночас це й пригодницька історія про життя в екзотичних джунглях, сповнена небезпек, героїзму та моралі. Авторська казка Кіплінга відрізняється від народної тим, що має оригінальний сюжет і продуману композицію, але несе виховний зміст, притаманний казкам (про добро і зло, дружбу, закон джунглів). Тому жанр часто визначають як казка-притча або пригодницька повість-казка.

Напрям (течія):

Неоромантизм. Твір створено наприкінці ХІХ ст. (вікторіанська епоха) і містить риси неоромантизму – напрямку, що поєднує романтичні пригоди з реалістичними деталями. Для неоромантизму притаманні екзотичні локації (індійські джунглі), яскраві герої (сміливий хлопчик, шляхетні звірі, підступний тигр), протистояння добра і зла, романтика пригод і випробувань. Хоча "Книга джунглів" Кіплінга виходила у час розквіту реалізму, за духом ці історії ближчі до романтичних пригодницьких творів (на зразок творів Р. Стівенсона). Також "Мауглі" належить до дитячої літератури свого часу, що поєднувала пізнавальний реалізм із казковістю.

Тема:

Життя в джунглях та становлення людської дитини серед звірів. У центрі – історія хлопчика Мауглі, якого виховала вовча зграя, та його взаємини з мешканцями джунглів. Основна тема – взаємодія людини і природи, дружба людини з тваринами, дотримання Закону Джунглів (тобто законів честі і справедливості у світі природи). Через пригоди Мауглі Кіплінг розкриває тему виховання: як дитина опановує мудрість джунглів, вчиться розрізняти добро і зло, знаходить своє місце у світі.

Ідея:

Головна ідея твору – належність людини до свого роду і повага до законів громади. Автор показує, що навіть вирісши серед звірів, людина не втрачає людської сутності і зрештою має повернутися до людей. Мауглі дотримується закону джунглів і шанує своїх звірячих друзів, але розуміє, що його справжнє плем'я – людське. Наприкінці історії він, прощаючись з вовками, заявляє: "Я був ваш брат у всьому, за винятком крові, і я обіцяю, що коли стану Людиною серед людей, то не зраджу вас перед ними, як ви зрадили мене!" . Цими словами хлопчик прощає зраду зграї і визнає своє покликання жити серед людей. Отже, головна думка: людина завжди повертається до свого роду, але зберігає вдячність і вірність тому доброму, чого навчилася. Також автор підкреслює ідею важливості законів і моралі: у джунглях діє строгий Закон, який захищає порядок; шанування цього закону і щирі дружні відносини допомагають перемогти зло (тигра Шер-Хана) та хаос (мавпяче беззаконня).

Композиція, композиційно-стильові особливості:

Твір "Мауглі" складається з низки пов'язаних епізодів, що разом розкривають історію життя героя. Композиційно це цикл оповідань (розділів) у "Книзі джунглів": "Брати Мауглі", "Полювання Каа", "Тигр! Тигр!" тощо – кожен має свій сюжет, але всі разом відображають різні етапи дорослішання Мауглі. У викладі можна виокремити експозицію (знахідка немовляти в вовчому лігві, знайомство з джунглями), зав'язку (загроза Шер-Хана і рішення Вовчої Ради прийняти Мауглі до зграї), розвиток дії (навчання Мауглі мудростям джунглів, конфлікти – викрадення Мауглі Мавпячим Плем'ям, сутички з ворогами), кульмінацію (битва на Скелі Ради, протистояння Мауглі і Шер-Хана, рятування Акели за допомогою Червоної Квітки – вогню) і розв'язку (відхід Мауглі до людського селища). Кіплінг увів до композиції також ліричні відступи – поетичні пісні й гімни джунглів на початку чи в кінці розділів, які В. Прокопчук переклав українською, зберігаючи ритм і настрій (наприклад, у розділі "Брати Мауглі" є пісня Сіонійської Зграї: "На крилах у Чіля ніч темна спочила…" та інші). Стиль твору – казково-епічний, образний. Мова оповіді барвиста, образна, з елементами урочистості і простоти одночасно. Переклад Всеволода Прокопчука відзначається багатим українським словником і переданням стилю оригіналу: перекладач зберігає специфічні терміни Кіплінга ("Закон Джунглів", "Червона Квітка" для вогню, "Владичне Слово" джунглів), використовує влучні епітети і метафори, передає звуки й повтори. Наприклад, він не уникає звертань у високому стилі: пантери і вовки говорять піднесено, через звертання "о вовки", "о брате" тощо, що надає мові урочистості. У перекладі збережено і прізвисько Мауглі – "Жабеня", яким його прозвали вовки за голеньке тільце. Мати Вовчиця мужньо захищає малого від тигра, вигукуючи пророцтво: "О Мауглі, — бо Мауглі-Жабеням я тебе називатиму, — настане час, коли ти почнеш полювати на Шер-Хана, як він полював на тебе" . Така стилістика перекладу передає колорит мови джунглів – вона водночас проста (звірі говорять про конкретні речі) і велична (у їхніх промовах відчувається стародавня мудрість). Діалоги виписані живо: кожен звір має свій тон (наприклад, удав Каа говорить розважливо і з гумором, Балу – повчально, Шер-Хан – злостиво й пихато). Перекладач Прокопчук зберіг багато оригінальних імен та реалій, індійських назв (Акела, Багіра, Каа, Бандар-лог, самбур та ін.), що робить стиль твору колоритним.