Джонатан Свіфт — Мандри Гуллівера (характеристка та аналіз героїв твору)

Лемюель Гуллівер. Головний герой роману, постає у творі як утілення звичайної людини. Образ Гуллівера поданий у динаміці. Він змінюється з розвитком сюжету. Побачене накладає відбиток на його внутрішній світ. Кожна мандрівка відкриває йому нове бачення природи, людства й самого себе. В образі Гуллівера Дж. Свіфт утілив багатогранність проявів особистості, її невтомну жагу пізнання, невпинну роботу думки, пошук свободи й гармонії. Гуллівер утілює оптимістичну віру автора в перетворення світу. Образ Гуллівера об'єднує всі частини роману. Читач бачить все його очима. Гуллівер не посідає вищих щаблів у суспільній ієрархії, це звичайний лікар, з яким під час мандрів відбуваються незвичайні пригоди. Герой – втілення просвітницького розуму, його судження про побачене уособлюють норму просвітницького здорового глузду.

З перших рядків читач дізнається, що родина, у якій народився і зростав Лемюель, бідна. Він вчився на хірурга, вивчав навігацію, читав багато книжок, приглядався до побуту та звичаїв людей і разом з тим успішно вивчав чужі мови завдяки добрій пам'яті. Як хірург Лемюель – професіонал, оскільки вчився у відомого вчителя. Та він кинув медичну практику, бо "сумління не дозволяло йому наслідувати нечесні вчинки" багатьох колег по професії. Отже, герой не належить до привілейованих кіл суспільства, він освічена, начитана й розумна людина, яка має аналітичний розум, талант до мов та спостереження. А головне, він – людина чесна й непідкупна, якій можна вірити, він типовий просвітницький герой

Цитати: "Мій батько мав невеликий маєток у Ноттінгемшірі; я був третій з п'ятьох його синів. На чотирнадцятому році мене віддали до коледжу Еманюеля в Кембріджі… через три роки мені довелося піти в науку до видатного лондонського хірурга містера Джеймса Бетса, у якого я вчився чотири роки... Покинувши містера Бетса, я повернувся додому і дістав від батька, дядька Джона та декого з родичів сорок фунтів стерлінгів… щоб я міг прожити в Лейдені. Там протягом двох років і семи місяців я вивчав медицину, знаючи, що вона стане мені в пригоді під час довгих подорожей", "Невдовзі після повернення з Лейдена я, за рекомендацією мого доброго вчителя містера Бетса, найнявся лікарем на корабель "Ластівка", де був капітаном Абрагам Пеннел. У нього я прослужив три з половиною роки, побувавши в Леванті та в інших краях. Повернувшись до Англії, я вирішив оселитися в Лондоні… одружився з Мері Бертон…", "Та через два роки мій добрий учитель Бетс помер, а друзів у мене було небагато; отож практика моя почала підупадати, бо сумління не дозволяло мені наслідувати нечесні вчинки інших лікарів і дурити пацієнтів. І тоді, порадившися з дружиною та де з ким із знайомих, я вирішив знову податись у море. Протягом шести років я був лікарем на двох кораблях… На дозвіллі я читав твори найкращих сучасних і давніх авторів, бо завжди брав з собою у плавання багато книжок; а буваючи на березі, я приглядався до побуту та звичаїв людей і вивчав чужі мови, до яких мав великий хист завдяки добрій пам'яті", "Три роки чекав я, що мої справи покращають, але врешті прийняв вигідну пропозицію капітана Вільяма Прічарда – власника судна "Антилопа", що саме збирався вирушити до Південного моря.24 Ми відпливли з Брістоля 4 травня 1699 року…"

Маллі Аллі Г'ю. Імператор Ліліпутії, який відрізняється від інших мешканців країни зростом. Гуллівер з іронією зауважує: "Він майже на ширину мого нігтя вищий за першого-ліпшого зі своїх підданців, і саме це повинно викликати в глядача особливу пошану до нього". Імператор оточив себе підлабузниками, завдяки чому потрапляє у смішні ситуації. Чиновники та придворна челядь підтримують "велич" божого помазаника, який пишномовно називає себе: "Краса і жах всесвіту… володар над усіма володарями; найвищий із усіх синів людських, який ногами центра землі сягає, а головою сягає до сонця". Свіфт безжалісно сміється над культом особистості монарха ліліпутів, саркастичним викриттям звучать фрази, що прославляють коронованого "хлопчика-мізинчика", який у дійсності – жалюгідна істотка, що легко вміщується на одній долоні Гуллівера. Вояки його "славного війська" влаштовують лицарський турнір на носовій хусточці Гуллівера, нап'ятій на невеликих патичках. А військові паради та різні свята з участю великої маси людей здаються Гулліверові розворушеним комашником.

Флімнеп. Лорд­канцлер казначейства Ліліпутії, державний скарбник. Флімнеп і Болголам виставили зустріч Гуллівера з послами Блефуску як ознаку зневаги до імператора Ліліпутії. Флімнеп був таємним ворогом Гуллівера, він порадив імператорові позбутися Лемюеля при першій нагоді. Також канцлер скарбниці приревнував свою дружину до Гуллівера.

Болголам. Адмірал королівського флоту. Скайреш Болголам став ворогом Гуллівера. Болголам був досвідчений і тямущий, він користувався цілковитою довірою свого монарха, але мав дуже похмуру та сувору вдачу. Він у спілці з канцлером скарбниці Флімнепом, генералом Лімтоком, обер-гофмейстером Лелконом і верховним суддею Белмафом склали акт, де Гуллівера обвинуватили у державній зраді та інших злочинах.

Релдресель. Головний секретар Ліліпутії з таємних справ, друг Гуллівера. Згодом Рельдресель визнав, що Гуллівер вчинив злочини і запропонував зберегти йому життя, але виколоти очі. Високі збори зустріли цю пропозицію дуже несхвально, тому Релдресель попросив іще раз слова і запропонував зменшити видатки на харчі, і тоді, не одержуючи достатнього харчування, Гуллівер почне слабшати, худнути і загине через кілька місяців.

Король і королева країни велетнів. Король був дуже поважний і суворий на вигляд монарх, Гуллівер став великим улюбленцем короля. Король Бробдінгнегу вважав за злочин будь-які таємниці, хитрощі або інтриги короля та його міністрів. Його країна ніколи не воювала, а про порох і зброю, про які розповідав Гуллівер, він навіть не хотів слухати. Королева була жінкою напрочуд розумною і дотепною, вона створила для Гуллівера хороші умови.

Гламделкліч. Дочка фермера, яка доглядала за Гуллівером і з дозволу короля залишилася при дворі. Дівчина стала нянечкою Гуллівера.

Карлик королеви. Найбільше дратував і зневажав Гуллівера. Завжди чванився та пишався перед ним, робив різні підступи.