Джордж Орвелл — 1984 (характеристика та аналіз героїв твору)

Вінстон Сміт. Головний герой роману, 39-річний чоловік. Вінстон працював у Міністерстві Правди, де вносив зміни до документів, які містили факти, що суперечили партійній пропаганді. Зовні Вінстон виглядав прихильником партійних ідей, але в душі глибоко їх ненавидів. Свої погляди герой мусив приховувати, адже влада постійно спостерігала за людьми, на кожного могли донести сусіди, колеги на роботі й навіть власні діти. Вінстон сподівався, що десь існує таємне Братство, яке готує державний переворот, і вважав, що змінити суспільний устрій можуть лише проли (звичайні люди, які знаходяться поза Внутнішньою і Зовнішньою партіями, прості робітники). Проли животіли у нетрях, працювали на важких роботах, за ними влада не спостерігала за допомогою телезахисту і, на думку Вінстона, саме вони мають прагнути хоч якось поліпшити своє життя.

Батьки Вінстона і його молодша сестричка-немовлятко зникли дуже давно – в роки "чисток", коли він був ще дитиною. Вінстон нещасний в особистому житті, його подружнє життя не склалось. Сміт озлоблений і самотній ("сьогодні немає друзів – є товариші"), він постійно випиває і порушує дрібні правила: веде заборонений щоденник, вештається пролівськими нетрями Лондона тощо. Головний герой не знає, чи є у нього однодумці, тож невпевненість і безнадія переслідують його.

Коли в сірому та безрадісному існуванні Сміта з'явилася Джулія, його життя кардинально змінюється, з коханням до Вінстона приходить хитка надія на щастя. Вони пішли проти системи, і це, по суті, державна зрада. Все закінчується доволі передбачувано – Джулія і Вінстон потрапляють до казематів Міністерства Любові. І хоча Вінстон був упевнений у своїх переконаннях і намагався зносити тортури та допити, які тяглися впродовж місяців і називалися "лікуванням", усе ж психологічно його ламають: він втрачає розуміння, що правильно, а що – ні, і за що він насправді боровся. Вінстон зраджує собі, своїм переконанням, коханій Джулії. Всупереч сподіванням головного героя, його не вбивають, позаяк операція з психологічного знищення була настільки успішною, що вбивати Сміта не було сенсу, і наприкінці роману Вінстон відчуває щиру всеохопну любов до Старшого Брата і Партії.

Цитати: "Квартира знаходилася на сьомому поверсі, і Вінстон, який мав тридцять дев'ять років та варикозну виразку на правій щиколотці, йшов дуже повільно, відпочиваючи по декілька разів під час сходження", "Він підійшов до вікна: маленька, квола фігурка його худорлявого тіла лише підкреслювалась блакитним спецодягом, що був уніформою його партії. Його волосся було яскраво світлим, його обличчя було природньо рум'яним та життєрадісним, його шкіра була огрубілою від господарчого мила та тупого леза бритви, та вкрите крижаною маскою зими, яка щойно скінчилася", "Більш того його варикозна виразка почала нестерпно свербіти. Він намагався не чухати її, оскільки якщо він це робив вона постійно запалювалась", "Наступної миті його зігнуло у три погибелі від жорстокого нападу кашлю який зазвичай вражав його відразу ж після пробудження. Це настільки цілковито спорожнило його легені, що він заледве зміг почати дихати знову, лежачи на спині та зробивши декілька глибоких ядушних вдихів. Його вени безжально набрякли під час нападу кашлю, а варикозна виразка почала нестерпно свербіти", "Він спинився, тому що він був нажаханий. Зігбенне, сірого кольору, скелетоподібне дещо постало перед ним. Справжній зовнішній вигляд цього дещо був жахаючим, і не лише через той факт що він знав, що це дещо це і був власне він. …Жалюгідне, занедбане та зневірене обличчя в'язня з надзвичайно високим чолом, що плавно переходило у лисий скальп, з кривим носом, і роздовбаного вигляду вилицями над якими його очі виглядали лютими та настороженими. Щоки були зморщені та порубцьовані, рот запалий наче чорна прірва. Безсумнівно це було його власне обличчя, але йому здавалося, що воно змінилося більше ніж він змінився всередині. …Але насправді найжахливішою річчю була та крайня худорба його тіла. Грудна клітина, що випинала голими ребрами, була настільки вузькою наче у скелета: ноги настільки всохли, що коліна були товщими за стегна".

Джулія. Колега Вінстона, яка працювала у відділі літератури. Жінка закохалася в головного героя і першою зізналася йому в цьому. Джулія майстерно прикидалася прихильницею Партії, хоч порушувала партійні закони і мріяла про зміни у суспільстві.

Цитати: "Однією з них була дівчина з якою він часто зустрічався у коридорі. Він не знав як її звуть, але він знав, що вона працює у Відділі Фікцій. Можливо – тому що він іноді її бачив з забрудненими мастилом руками та гайковим ключем – вона виконувала деяку технічну роботу на одній з романо-пишучих машин. Вона була зухвала на вигляд дівчина, десь приблизно двадцяти семи років, з густим волоссям, обличчям вкритим ластовинням, і швидкими атлетичними рухами. Вузький яскраво-червоний пояс, емблема Молодшої Ліги Анті-Секс, був обмотаний декілька разів навколо талії її спецодягу, достатньо щільно щоб яскраво підкреслити її стрункі стегна. Вінстону вона дуже не сподобалася з найпершої миті як тільки він її побачив. …Йому не подобалися майже всі жінки, особливо молоді та гарненькі. Це завжди жінки, в першу чергу молоді, хто був найфанатичнішими прихильниками Партії, поглиначами гасел, добровільними шпигунами самоучками і винюхувачами неортодоксів. Але виключно ця дівчина складала враження найбільш небезпечної з них", "Одного разу коли вони проходили повз один одного у коридорі вона швидко навскіс поглянула на нього, наскрізь буравлячи поглядом, і тієї миті вона сповнила його первісним жахом. У нього навіть з'явилася думка що вона може бути агентом Поліції Думок", "протягом двох або трьох секунд доки він допомагав їй звестися дівчина непомітно щось сунула йому у долоню. Не було жодного сумніву, що вона зробила це навмисно. Це було щось мале і пласке. Доки він проходив крізь двері вбиральні він доправив це у свою кишеню і помацав це кінчиками своїх пальців. Це був шматочок паперу складений квадратиком", "Насправді я саме така дівчина якою виглядаю. Я вправна у іграх. Я була ватажком загону у Шпигунах. Я виконую добровільну працю три дні на тиждень для Молодшої Ліги Анти-Секс. Година за годиною я проводжу розносячи їх трикляту гниль по усьому Лондону. На маршах я завжди знаходжуся на одному з боків із прапором у руках. Я завжди виглядаю бадьорою і ніколи ні від чого не ухиляюся. Завжди волай разом із натовпом, ось що я кажу. Це єдиний спосіб бути у безпеці", "За виключенням її вуст, ти не міг назвати її красунею. Одна чи дві зморшечки вже майоріли навколо її очей, якщо придивитися ближче. Коротке темне волосся було неймовірно густе та ніжне. Йому спало на думку, що він і досі не знає її прізвища або де вона мешкає", "Джулії було двадцять шість років. Вона жила у гуртожитку разом із тридцятьма іншими дівчатами ("Усюди і завжди тхне жінками! Як же я ненавиджу жінок!" – вставляла вона мимохідь), і вона працювала, як він здогадався раніше, за однією з романо-пишучих машин у Відділі Фікцій. Їй подобалася її робота, яка складалася головним чином з керування та обслуговування потужного, але дуже підступного електричного мотору. Вона не була "розумною" , але вона мала талант до ручної праці і серед машин почувалася як вдома. Вона могла описати цілком увесь процес накладання романів, починаючи з генеральної вказівки виданої Комітетом Планування до кінцевої обробки у Підрозділі Перезапису. Але вона не була зацікавлена у цій готовій продукції. Вона "не мала аж такого бажання до читання", як вона казала. Книжки були лише споживчим товаром який потрібно було виробляти, таким як варення чи шнурівка для черевиків", "Він зауважив, що вона ніколи не вживає слів з Новосуржу, за виключенням тих що увійшли до щоденного вжитку. Вона ніколи не чула про Братерство і відмовлялася вірити у його існування. Будь-який вид організованого повстання проти Партії, який був приречений на поразку, здавався їй цілковитою дурістю. Найрозумнішою річчю було порушувати правила і лишатися при цьому живим", "Вона завжди суперечила йому коли він казав будь-що такого роду. Вона не могла прийняти це як закон природи те, що особистість завжди програє. По своєму вона усвідомлювала що власне вона приречена, що раніше чи пізніше Поліція Думок може впіймати і вбити її, але іншою частиною своєї свідомості вона вірила, що якимось чином можливо сконструювати та збудувати потаємний світ у якому ти міг би жити за власною волею. Все що тобі потрібно – це вдача, вправність та хоробрість. Вона не розуміла, що вже не лишилося таких явищ як щастя, що попереду у далекому майбутньому залишилась лише перемога, задовго після твоєї смерті, що від миті проголошення війни Партії краще думати про себе як про мерця".

О'Брайєн. Високопоставлений член Внутрішньої партії, який викликав у Вінстона довіру і навіть віру в те, що О'Брайєн – член підпільної організації. Довірившись О'Брайєну, Вінстон фактично здав себе у руки партії. Більшість катувань для Вінстона влаштовував саме О'Брайєн.

Цитати: "Іншою людиною був чоловік на ім'я О'Брайєн, член Внутрішньої Партії та власник якоїсь посади настільки важливої та законспірованої, що Вінстон мав лише тьмяне уявлення про її природу. Миттєва тиша запанувала серед групи людей, що сиділа на стільцях навколо як тільки вони побачили наближення людини у чорному спецодязі члена Внутрішньої Партії. О'Брайєн був здоровецьким, огрядним та сильним чоловіком з товстою шиєю і грубим, неввічливо глузливим, брутальним обличчям. Незважаючи на його грізний зовнішній вигляд, він володів принадно чарівними манерами. Він мав на озброєнні хитрощі з пересуванням своїх окулярів на носа що дивовижним чином обеззброювало – у якийсь незбагнений спосіб, робило його виключно цивілізованим. Це було у його жестах та міміці, якщо хто-небудь ще міг мислити такими категоріями, то міг назвати його дворянином з вісімнадцятого сторіччя що ввічливо пропонує свою табакерку. Вінстон бачив О'Брайєна можливо вже безліч разів протягом багатьох років. Він щиро прив'язався до нього, і не тільки виключно через інтригуючий контраст між О'Брайєновими вишуканими манерами та його зовнішністю боксера-професіонала.