Рей Бредбері — Все літо в один день (характеристика та аналіз героїв твору)

Марго. Головна героїня твору, яка жила на Венері і покинула Землю лише п'ять років тому. Вона відрізнялася від інших дітей тим, що краще пам'ятала життя на Землі і знала, яке на вигляд сонце. Однокласники заздрили Марго, їм не подобалася її поведінка. Тому коли повинне було з'явитися сонце, діти закрили Марго у комірчині. Дівчинка була кволою, не грала в активні ігри, тихо говорила, дощ виснажував її, вона мріяла про гаряче сонце та блакитне небо над Огайо.

Цитати: "Марго стояла осторонь від дітей, які не пам'ятали нічого, окрім дощу", "Вони писали про світило маленькі історії чи вірші: Мабуть, сонце подібне на квітку І цвіте годинку влітку. Ці рядки належали Марго…", "Вона була такою кволою!.. Здавалося, наче багато років тому дівчинку загубили під час зливи, що вимила блакить з її очей, рожевий квіт з уст, золото з волосся. Марго була схожа на бліду фотографію, яка припала пилом у старому альбомі. Навіть коли вона старалася кричати, її голос звучав ледь чутно. Зараз дівчинка стояла осторонь, вдивляючись у гучний сірий світ за склом", "…вона скоріше впала б від його удару, ніж намагалася б утекти", "адже дівчинка не бігала з іншими тунелями підземного міста. Коли дітлахи грали у квача і ловець торкався її, Марго залишалася на місці, дивлячись йому услід. Якщо учні всі разом співали про ігри та радісне життя, дівчинка ледь ворушила губами. Тільки тоді, коли лунали пісні про тепле літо, лився її лагідний голос, а очі блукали за спітнілим вікном. І, звісно, мало не гріхом було те, що Марго, на відміну від решти, покинула рідну планету всього лише п'ять років тому і прекрасно пам'ятала гаряче сонце та блакитне небо над Огайо", "Якось минулого місяця дівчинка відмовилася приймати душ у школі. Затуливши руками вуха та, вона кричала. "Вода не повинна мене торкатися! Не повинна!" Після того випадку Марго тьмяно, невиразно відчула, що вона не така, як інші. Інші теж помітили цю різницю і не воліли мати з дівчинкою нічого спільного. Ходили чутки, що батько з матір'ю заберуть її на Землю наступного року. Марго думала, що саме так і буде, інакше її сім'я втратить тисячі доларів. Такими були менш чи більш вагомі причини ненависті дітей до цього блідого, ніби засніженого обличчя, цих мовчання, тендітних рук і ніг, та, що найгірше, — ймовірної втечі з сіверкого світу".

Вільям. Однокласник Марго, який не любив дівчинку, вважав, що це не вона написала вірш про сонце. Вільям заздрив Марго, адже вона пам'ятала, як виглядає справжнє сонце. Саме хлопчик придумав закрити Марго у комірчині, щоб вона не побачила сонце.

Цитати: "— На що ти витріщаєшся? – гаркнув Вільям. Марго мовчала. — Відповідай, коли я до тебе звертаюся. Він спробував штовхнути її", "— Забирайся геть! – хлопчик знову штовхнув її", "— Вигадка! – гаркнув Вільям, міцно її схопивши. – Гей, анумо закриємо її у комірчині, поки немає вчительки!"

Діти. Однокласники Марго, дев'ятирічні діти, багато з яких взагалі ніколи не бачили сонце. За командою Вільяма діти закрили Марго у комірчині. Через вчинок цих дітей Марго, яка дуже любила сонце, так і не побачила його.

Цитати: "Діти тулилися одне до одного, як бур'яни до квітів у саду, перепліталися, не відводячи погляду від невидимого сонця", "Діти прослизнули повз Марго, навіть не глянувши у її бік. Просто повернулися і пішли. Саме так траплялося завжди", "Інші ж провели на Венері все своє коротке життя. Дітям було тільки по два роки, коли вони востаннє відчули сонячне проміння, перед тим як назавжди його забути", "Діти напали на дівчинку, впіймали і понесли, галасуючи, в тунель, у клас, врешті, у комірчину, де вони її і закрили. Злорадці стояли і дивилися на двері, які тряслися, — Марго гупала в них руками і ногами. До дітей долинав її приглушений крик. Усміхнені, вони повернулися у клас, куди саме зайшла вчителька", "Діти застигли, мовби щось не давало їм поворухнутися. Вони позирали одне на одного та відводили погляд. Мимоволі гляділи на світ, у якому безнастанно, невгамовно падав і падав дощ. Школярі не могли зазирнути одне одному у вічі. Бліді та насуплені, вони схилили голови і придивлялися до власних рук і ніг".