Шолом-Алейхем — Тев'є-молочар (характеристика та аналіз героїв твору)

Тев'є. Головний герой твору, в образі якого уособлено образ єврейського народу, який, незважаючи на всі злигодні, що випали на його долю, не пригнічений почуттям приреченості, а сповнений оптимізму й життєвої сили. Тев'є весь час працює, він фізично й морально здоровий, життєлюбний. На його голову падає багато лиха, але він залишається неподоланним.

Тев'є – батько сімох дочок, у кожної з них своя доля. Вони покидали гніздо Тев'є, і це лишало болісні карби на його серці. Тев'є тяжко переживає і смерть дружини. Письменник підкреслює почуття людської гідності у Тев'є, описує його чесну працю, мудрість, вміння вирішувати різні проблеми. З українськими селянами Тев'є жив у мирі, часто приходив на допомогу, давав мудрі поради. В його монологах каскади цитат з єврейських священних писань, але він перефразовує їх своєю життєвою, а не книжною мудрістю, по-своєму їх коментує. Наводить він і чимало єврейських і українських прислів'їв та приказок. Він дає поради донькам, але й доньки вчать його. Тев'є завжди ставить їхні бажання і рішення вище своїх.

Тев'є простакуватий, але водночас шляхетний, добре розуміє людей, цінує красу природи, ніколи не йде проти совісті, порядний, мудрий, працьовитий, дбає про родину і любить її, веселий, ніколи не втрачає надії. Він глибоко віруюча людина, яка любить з будь-якого приводу цитувати Святе Письмо, має почуття гумору, вміє прощати, щиро вболіває за долю своїх дітей і онуків.

Цитати: "…був я, значить, тоді, з ласки божої, серед бідняків бідняк, тричі на день подихав з голоду разом із жінкою і дітьми. Працював я тяжко, як віл, возив колоди з лісу на вокзал, повні вози, хочете — вірте, хочете — не вірте, за два злоти на день, та й то не щодня мав цей заробіток...", "Ви, може, думаєте, я дуже близько взяв до серця те, що втратив свої грошенята? Повірте, що ні! Ми ж знаємо, як сказав Господь у святому письмі: "Срібло і золото мені належить",— гроші — це ніщо, грязь! Головне — людина, тобто, щоб людина була людиною", "Що я, маленький хробачок, який плазує тут по землі, важу проти бога, щоб хизуватися перед ним своїм дурним розумом і давати йому поради, як правити божим світом?", "Тев'є, однак, людина, яка вміє підтримувати жарт. Чорта пухлого в мене дізнається хто-небудь, що діється в моєму серці!", "Але ж Тев'є не баба. Я додержуюсь такої думки, що гнів — це найважчий гріх", "Добре поплакав я тільки один раз, коли моя Голда, хай царствує, лежала на землі, і ще один раз я досхочу наплакався, коли Годл поїхала до свого Перчика, а я лишився на вокзалі сам-один із своєю конякою... І, може, ще разів зо два траплялось, що я трохи, як то кажуть, пускав сльозу, а більше не пригадую, щоб мав звичку плакати. Проте коли Бейлка розплакалась, серце мені так защеміло, що я вже не міг їй жодного слова докору сказати".

Голда. Дружина Тев'є. Турботлива, любляча, вважає за щастя заможне життя, а не шлюб у любові; дуже релігійна, тому не може простити Хаві її зраду вірі. Тев'є побоюється Голду, хоч і вважає себе розумнішим за неї. Він жаліє її, намагається оберігати від неприємних новин, вигадує певні історії із її улюбленою бабусею Цейтл, щоб не нервувати дружину; він дослухається до її думки, хвилюється за її здоров'я, хоча іноді, цитуючи царя Соломона, і кепкує із неї.

Цитати: "Моя дружина, дай їй боже здоров'я, зразу побачила, що я хильнув, і добре нам'яла мені чуба", "А до того ще є в мене дружина, як то кажуть,— на болячці прищ. Вона мене точить, спокою не дає, щоб я їй одно тільки сказав, чого це така хапанина, такий поспіх. Ну спробуйте, поясніть дурній бабі, що горить! Я мусив задля згоди в сімействі встругнути їй брехню, велику, нечувану і страшну, вигадати якусь спадщину, багату тітку з Єгупця, нісенітницю, аби вона дала мені спокій", "Але ж Тев'є не баба. Я додержуюсь такої думки, що гнів — це найважчий гріх", "Померла моя Голда, царство їй небесне. Була жінка проста, без хитрощів, не заносилася високо, але велика праведниця. Нехай заступається на тому світі за своїх дітей, вона досить намучилася через них і, може, через них-таки пішла зо світу, не могла знести, що вони порозлазились під чотири вітри".

Цейтл. Найстарша дочка Тев'є, яку хотіли віддати заміж за багатого і старого вдівця. Цейтл вдалося вмовити батька не робити цього, адже вона кохала кравця Мотла. Дівчина вийшла за нього заміж і була щаслива, хоч жили вони бідно. Цейтл була названа на честь Голдиної бабки. Після смерті чоловіка Цейтл разом з дітьми повертається до батька.

Цитати: "Подружжя, хвалити бога, живе собі щасливо: він кравцює, ходить у Бойберику з однієї дачі на другу брати роботу, а вона день і ніч в ярмі, варить і пече, пере білизну, маже хату, воду носить. Насилу стягаються на шматок хліба. Якби я не приносив їм іноді трохи сиру й масла, іноді кілька копійок, було б зовсім погано. А поговоріть з нею, то вона каже, що їй, нівроку, добре, краще бути не може, аби, каже вона, її Мотл був здоровий...", "Ось, наприклад, моя старша дочка, Цейтл, закохалась у кравця Мотла-жилетника. Хіба я щось маю проти нього? Щоправда, він проста людина, не дуже-то розуміється на друкованому, але що поробиш? Адже цілий світ, як ви кажете, не може бути освічений! Зате він чесний чолов'яга і працює, бідолаха, до сьомого поту. Вона вже має з ним, побачили б ви, нівроку, повну хату пуцьверінків, і обоє вони добре поневіряються "в багатстві і пошані". А поговоріть з нею, то вона вам скаже, що їй, нівроку, так добре — краще не може бути. От тільки погано, що хліба нема".

Мотл-жилетник. Кравчук з Анатівки, який покохав Цейтл і якось наважився зізнатися Тев'є, що вже давно вони з дівчиною дали одне одному слово, що поберуться. Тев'є мріяв віддати Цейтл за багача, але дав згоду на шлюб з Мотлом, бо хлопець переконав його у своїх почуттях, до того ж був чесний і працьовитий. Згодом Мотл помер від туберкульозу.

Цитати: "Я вам хотів розказати, що я кохаю вашу дочку, і ваша дочка мене кохає; вже понад рік, як ми дали одне одному слово. Уже кілька разів,— каже він,— я збирався з вами переговорити, але все відкладав на пізніше, поки зберу кілька карбованців, стягнуся на машину, а потім ще приодягнусь як годиться…", "Мотл-жилетник, щоправда, таки кравець, але він досить порядний парубійко, працьовитий хлопець, може прогодувати жінку, а до того чесна людина", "Надумав мій старший зять Мотл-жилетник, кравець з Анатівки, і, не при вас кажучи, раптом, ні сіло ні впало, звалився та й помер! Був дужий, здоровий, і така біда! …дістав сухоти, почав кахикати, кахикав-кахикав, поки виплюнув останній шматок легенів. …Добрий чолов'яга був, хоч і простий, не сильно вчений, але чесний, без хитрощів, любив мою дочку — душі не чув! І життя не шкодував заради дітей, а за мене ладен був піти в огонь і в воду!".

Годл. Дочка Тев'є, друга після Цейтл. Закохалася у бідного студента Перчика, що навчав грамоти дітей Тев'‎є. Після весілля Перчик кудись поїхав, бо займався революційною діяльністю, та за це його посадили у в'язницю. Годл поїхала до Перчика і поневірялася на чужині.

Цитати: "Мені самому якось незручно хвалити своїх дітей, але ж я чую, що люди кажуть: "Красуні". І найвдаліша — старша, Годл звуть її; вона друга після Цейтл… Та й вродлива ж, кажу я вам, друга дочка моя, Годл… І як на те, ще й голову має на плечах: пише і читає єврейською і російською мовами, а книжки... книжки ковтає, мов ті галушки", "Мені згадалась, розумієте, ця ж таки Годл, коли вона була ще зовсім крихіткою... немовлям... Я носив її на руках... на руках носив її... Пробачте, пане, що я так... Зовсім, як баба!.. Коли б ви знали, чуєте, яка ця Годл, яка... Коли б бачили, які вона листи пише... Вона в мене ось тут у серці... Глибоко, глибоко... Я навіть не можу вам цього всього змалювати...", "Ну, а про другу дочку, про Годл, мені вам не треба розповідати, ви вже самі все знаєте. Її я втратив навіки! …Почитали б ви листи, які вона мені пише,— вони серце крають. Ведеться їм там,— пише вона мені,— дуже добре. Він сидить, а вона заробляє. Вона пере білизну, читає книжки і бачиться з ним щотижня, і має,— каже,— надію, що у нас тут скоро перемелеться, що зійде сонце, розвидніє, тоді повернуть назад його і ще багатьох таких, як він, і лише тоді вони візьмуться,— каже вона,— по-справжньому до роботи й перевернуть світ догори ногами".

Перчик. Син папіросника Перчика, бідний студент, у якого закохалася Годл. Тев'є подобалося розмовляти з Перчиком, бо це була людина, "з якою можна перекинутися словом: іноді щось із Біблії, іноді з Талмуда, іноді трохи філософії про небесні справи, теє, сеє, п'яте, десяте".

Цитати: "Дивує мене тільки ось що: чого тобі, злидареві, так кортить учитися? Правда, лиха година його не взяла, він має на плечах розумну толову, таки дуже розумну голову. Перчик зветься він, цей шибеник. У нього і вигляд, як у перчини. Побачили б ви його — жевжик, маленьке, чорняве, миршаве, але ж премудростей набрався достобіса, а язичок — вогонь і полум'я, сірка і порох", "Одне тільки не подобалося мені: він часто зникав. Говорить проти бога, месії і ще проти декого... Головним чином — проти декого... І плани якісь недоладні, кручені, якісь дивні витівки, все шкереберть, догори ногами. Приміром, багатій, на його думку, це щось гидке, а бідняк, навпаки,— велике цабе; що ж до робочої людини, то це просто пуп землі, кращого немає нічого на земній кулі,— бо "в поті чола твого",— каже він,— це найголовніше".

Хава. Дочка Тев'є, третя після Цейтл і Годл. Хава закохалася в представника іншої віри. Батько попереджає доньку, щоб вона трималася від православного писаря подалі, адже кожен повинен шукати собі рівню. Хава не згодна: люди самі поділили себе на євреїв і неєвреїв, багатих і жебраків. Заради коханого Хава покидає сім'ю, а батько наказує більше не згадувати про Хаву, наче вона померла. Якось дочка хотіла зупинити в лісі Тев'є і поговорити, але він не захотів вислухати її, хоч після того жалів за такий вчинок.

Цитати: "Озивається тоді до мене Хава: — Хто був його батько, не знаю і не хочу знати, для мене всі люди рівні.