Джон Бойн — Хлопчик у смугастій піжамі (характеристика та аналіз героїв твору)

Бруно. Дев'ятирічний німецький хлопчик, який жив у Берліні, але через роботу батька був змушений покинути улюблений дім і їхати у Геть-Звідси. Бруно був нижчим за однолітків і дуже страждав через це. У Берліні у нього залишилися троє найкращих друзів: Карл, Даніель і Мартін. У новому місці Бруно знайшов нового друга – хлопчика Шмуля, який знаходився за огорожею концентраційного табору, яким керував батько Бруно.

Світ Бруно в романі змальований більш повно, насичено й об'ємно, проте, розмаїтий і влаштований, він теж здатен хитатися. Наприклад, через переїзд. Для Бруно звичним є те, що він живе у Берліні, у нього є сім'я (батько, мати, сестра), бабуся та дідусь, які мешкають окремо, троє найкращих друзів. Бруно не може прийняти переїзду, надто коли дізнається, що це не тимчасова мандрівка і йдеться про велику відстань від Берліна. Найдужче він тримається за дім і друзів. Хлопчик не уявляє, як він буде без маленької кімнати нагорі з похиленими вікнами, з яких можна побачити весь Берлін.

Гретель. Сестра Бруно, яку він називав Безнадійним Випадком. Гретель мала 12 років, була найрозумнішою в класі, Бруно трохи боявся її. У Берліні подруги Гретель насміхалися з Бруно, говорячи, що йому лише шість років. На початку твору Гретель любила гратися ляльками, але поступово під впливом вчителя почала цікавитися політикою, читала газети та вивчала карти. Саме вона пояснила Бруно, що табір називається не Геть-Звідси, а огорожа тут стоїть не для того, щоб вони туди не заходили. Вона має перешкодити їм виходити звідти. Тому, що євреїв треба тримати разом, а вони з Бруно їхня протилежність.

Батько. Суворий чоловік, "на якого треба зважати", бо "у Фурора великі сподівання на нього". Бруно не знав конкретно професії свого батька, але якось той сказав синові, що іноді бувають речі, які люди мусять робити в житті, й у них немає вибору. Фурор призначив батька Бруно комендантом табору для євреїв.

Мама. Висока жінка з довгим рудим волоссям. Саме вона повідомила Бруно, що їх відсилають з Берліну, бо цього вимагають службові обов'язки батька. У Геть-звідси мамі Бруно було нудно і нецікаво, їй хотілося повернутися у Берлін.

Дідусь Маттіас. Дідусеві Бруно було 63 роки, і хлопчик вважав його найстаршим чоловіком у світі. Він протягом усього свого життя тримав ресторан у центрі міста.

Бабуся Наталі. Бабусі було 62 роки. У неї було довге руде волосся, напрочуд схоже на волосся її невістки, й зелені очі; бабуся запевняла, що має ірландське коріння. Бабуся вміла гарно співати, її спів завжди був головною окрасою вечірок, що відбувалися в домі Бруно. Бабусі хотілося вірити в те, що Бруно або Гретель продовжать її традицію і гратимуть на сцені, тому на кожне Різдво та на кожен день народження вона створювала для них трьох невеличку п'єсу, яку вони розігрували перед матір'ю, батьком та дідусем. Коли на Різдво батько Бруно вдягнув новісінький однострій, бабуся дуже розчарувалася і сказала, що хибно вихована свого сина, що він не усвідомлює, що означає його мундир: він гарно вдягається, але творить жахливі речі. Потім бабуся пішла з вечері зі словами: "А коли я бачу тебе в цьому мундирі, то мені хочеться виколоти собі очі!". Згодом бабуся померла і Бруно їздив з батьками і сестрою у Берлін на її похорон.

Марія. Служниця родини Бруно. Бруно знав Марію майже протягом усього свого життя, і між ними здебільшого були добрі взаємини. Якось Марія розповіла Бруно, що його батько – хороший чоловік, бо подбав про її хвору матір, яка колись працювала у бабусі Бруно костюмером, а самій Марії запропонував роботу у важкі часи.

Ларс. Дворецький родини Бруно.

Лейтенант Котлер. Молодий чоловік в однострою, який часто бував у новому будинку Бруно. Лейтенант прибігав у дім і вибігав із нього, так ніби був його власником. Бруно знав, що батько не любив лейтенанта Котлера. Чи не щодня молодий лейтенант мав дуже ошатний вигляд, розгулюючи в однострої. Він часто розмовляв з Гретель, і вона голосно реготала. Його компанія також подобалася матері Бруно. Котлер завжди називав Бруно "малим чоловічком". Лейтенант був дуже жорстокою людиною, його боявся Шмуль і Павел, яких Котлер бив. Якось Котлер розповів, що його батько був професором літератури в університеті, але тепер вони не спілкувалися, бо його батько покинув межі Німеччини. Бруно уклав власний список причин, через які він терпіти не міг лейтенанта Котлера: той ніколи не всміхався; мати сміялася з його жартів набагато голосніше, аніж з батькових; одного разу Бруно побачив, як лейтенант Котлер застрелив собаку через гучний гавкіт; якось молодий лейтенант озвірів, коли Павел розлив на нього вино. Цинізм Котлера дійшов до межі, коли він привів Шмуля чистити келишки, якими користувалася мати Бруно, бо Шмуль настільки схуд, що мав руки скелета, а його пальці, що здавалися засохлими гілочками, найбільше підходили до такої роботи.

Павел. Старий єврей, лікар, який приходив у будинок Бруно чистити овочі і прислуговувати за столом. Котлер ненавидів Павела, якось за пролите під час обіду вино покарав його. Коли Бруно впав з саморобної гойдалки, Павел надав йому першу допомогу. Бруно був здивований, коли Павел признався, що він насправді лікар. Хлопчик вважав його офіціантом, але Павел сказав: "Не сумнівайтеся, що я лікар. Якщо чоловік дивиться вночі на небо, то це не робить його астрономом, ти ж знаєш". На вигляд Павел був малий чоловічок, дуже худий, із довгими пальцями й кутастими рисами. Він був старший за батька, але молодший за дідуся.

Гер Ліст. Вчитель Бруно і Гретель у Геть-Звідси. Він особливо любив історію й географію, тоді як Бруно віддавав перевагу читанню й мистецтву. Через це у них виникали суперечки.

Шмуль. Дев'ятирічний єврейський хлопчик, з яким Бруно познайомився під час прогулянки вздовж огорожі табору. Шмуль був меншим від Бруно. Він носив смугасту піжаму, як і всі по той бік загорожі, його ноги були босі і брудні. Обличчя хлопчика було дуже дивне: шкіра майже сіра, а великі очі були кольору солодкої карамелі. Білки очей були дуже білі, здалося, що на його обличчі нічого немає, крім величезних засмучених очей. Бруно здавалося, що ім'я Шмуль звучить, як свистіння вітру. Для хлопців було несподіванкою, що народилися вони в один день – п'ятнадцятого квітня тридцять четвертого року. Шмуля привезли в табір з Польщі. Він знав німецьку, бо його мама була вчителькою. Вона знала німецьку, французьку, італійську і англійську. До того, як прибути в табір, Шмуль жив з мамою, батьком і братом Йосипом у маленькій квартирці над майстернею, де тато виготовляв годинники. Тато подарував Шмулеві гарний годинник, який пізніше відібрали солдати. Шмуль мріяв працювати у зоопарку

Фурор. Приходив обідати до батька Бруно. Гретель пояснила Бруно, що Фурор править країною. Фурор з'явився у їх будинку в Берліні з високою жінкою, яку звали Єва. Бруно помітив, що Фурор був набагато нижчим, аніж батько, і далеко не таким сильним. Він мав темне волосся, дуже коротко підстрижене, й маленькі вусики. Єва була найгарнішою жінкою, яку Бруно будь-коли бачив у своєму житті. Вона мала біляве волосся й дуже червоні губи.