Крістіне Нестлінгер — Конрад, або Дитина з бляшанки (характеристика та аналіз героїв твору)

Конрад. Конрад – незвичайний хлопчик, якого надіслали пані Бартолотті у великій бляшанці. Спочатку він був маленьким засушеним чоловічком і лише віддалено нагадував дитину. "Виріс" Конрад завдяки спеціальному розчину, яким його полила пані Бартолотті. Як виявилося, героя створили на фабриці, дали всі необхідні знання, прищепили корисні навички, "запрограмували" на хорошу поведінку. Та Конрад не позбавлений душі, бо він відчуває певні (і іноді досить сильні) почуття, оскільки прив'язується до своєї "матері", до сусідки Кіті, "батька" пана Егона, розрізняє друзів і ворогів, відчуває смуток, вину, почуття несправедливості, однак часто не розкриває їх навколишнім.

Надто самостійний, серйозний, проте "штучний" хлопчик, потрапивши в реальне життя, не лише сам вчиться жити в суспільстві, а й навчає дорослих придивлятися до дитячих проблем, розуміти мотиви їхніх учинків, упорядковувати власне життя, щоб бути дітям гідним прикладом.

Конрад добре підготовлений до "ідеального" життя. Проте ці знання мало допомагають йому адаптуватися в дитячому середовищі, а його "ідеальна" поведінка навіть заважає знайти друзів. Сусідська дівчинка Кіті (не завжди чемна й не завжди говорить правду) допомагає хлопчикові подолати власну "запрограмовану ідеальність" і стати "нормальною" дитиною. Коли на фабриці зрозуміли, що Конрада помилково відправили не за тією адресою й хотіли повернути назад, пані Бартолотті, Егон і Кіті доклали всіх зусиль, щоб він залишився. Кітті вчить його лаятися, малювати на стінах, некрасиво писати, мастити крем по підлозі тощо. Як тільки він не виконував поставленого завдання, отримував укол шпилькою від подруги. Мамі ж лишалося тільки підбадьорювати його за допомогою цукерок та поцілунків. Зміни проходили дуже складно для Конрада, та він дуже старався. Невдовзі хлопчик був знайдений фабричною бригадою. Та йому вдалося вразити нових тата з мамою і директора фабрики своєю некоректною поведінкою, тож вони самі відмовилися забирати Конрада на свою "ідеальну" фабрику.

Цитати: "Перед нею тепер стояв хлопчик, якому можна було дати років сім. У нього була гладенька, ніжна дитяча шкіра здорового, смаглявого кольору, рожеві щоки, блакитні очі, білі зуби й біляві кучері. Він був голенький", "Пан Егон побачив Конрада в блакитній шапочці з золотим дзвоником. Очі в нього були широко розплющені, рот розтулений, вуха червоні, мов буряк, русяве волосся, що вибилося з-під шапочки, розкуйовджене, а вказівний палець правої руки притиснутий до кінчика носа. Надзвичайно вродлива, мила, беззахисна дитина", "Конрад виявився дуже спритним. Він перший дострибав у мішку до дверей спальні, єдиний доніс у ложці яйце до кухняних дверей і єдиний не розхлюпав ані краплі води з повної склянки, поки доніс її до дверей ванної", "Крім того, Конрад знав, як треба писати кожне слово. І писав дуже гарно, вмів, читаючи вголос, правильно ставити наголос У реченні, не крутився на місці, ніколи не балакав і не їв на уроках, не жував гумки, дивився тільки на пані Штайнц і уважно слухав її", "Я плачу, бо не знаю, що мені робити. Семирічний хлопець повинен уважно слухати, коли його мати щось каже, розповідає чи співає. Але ж семирічний хлопець повинен нейгайно перестати слухати, коли кажуть, розповідають чи співають щось непристойне.", "Діти рідко бувають стомлені, коли їм пора спати.", "Конрад похитав головою і пояснив, що йому від цукерка тяжко не в животі, а на душі, оскільки їсти цукерки перед сном заборонено. Йому, сказав він, завжди тяжко від того, що заборонено. Це в нього закладено. Він сумно сказав, що досі завжди пишався, коли після порушення заборони йому було тяжко, бо це один із найважливіших навчальних предметів, які вони проходять у відділі остаточної обробки. — Це зветься "почуттям провини", — і готові вже діти, які цього не засвоїли, взагалі не виходять із фабрики.", "-Розумієте, мамо, мені властиво, не дуже приємно бути таким, таким...— він пошукав відповідного слова і знайшов його, аж як вони опинилися перед шкільною брамою, — таким потайним. Я б волів казати всім правду, але надзвичайні обставини вимагають надзвичайних заходів, так нам завжди казав керівник відділу остаточної обробки.", "Мені ще дуже важко розрізняти, що означає говорити по-дитячому, а що означає говорити нечемно. Мені ще треба добре вивчити цю різницю.", "Звичайно, Конрад щось відчував. Відчував, що любить пані Бартолотті й пана Егона також любить. Відчував, що йому стає сумно, коли вони сваряться між собою. Відчував, що ніяк не може вибрати когось одного — ні пані Бартолотті, ні пана Егона.", "Вчителька, пані Штайнц, щонайменше тричі за урок казала їм (дітям): "Беріть приклад із Конрада!" А це їм не подобалось. І коли ніхто в класі не міг розв'язати задачу, пані Штайнц казала: "Конрад напевне її розв'яже!" І Конрад справді розв'язував задачу. Це також дітям анітрохи не подобалося.", "Конрад не знав, як поводитися з нормальними дітьми, і справді робив багато помилок."

Пані Бартолотті. Дуже відрізняється від свого оточення: носить чудернацький одяг, яскраво фарбується, у квартирі влаштувала хаос. Вона охоче замовляє речі за різними каталогами, а інколи не пам'ятає, що і коли замовила. Тому жінка не дуже здивувалася, коли отримала посилку з консервною бляшанкою, у якій був семирічний хлопчик на ім'я Конрад. Одразу полюбивши його, намагається стати йому "справжньою" матір'ю, хоча сама ще не "подорослішала".

Пані Бартолотті не вміє влаштувати свій побут, дати раду грошам, упорядкувати власне життя. Та й про дітей не вміє дбати, тому й запитує в Конрада, як краще з ним поводитися, чим його годувати… Тільки завдяки своїй відкритості, щирості та відданості жінка гідно справляється з обов'язками матері, дає "фабричній" дитині саме те, чого їй найбільше не вистачає – материнську любов.

Цитати: "Пані Бартолотті завжди казала "дитино моя", коли розмовляла сама з собою. Свого часу, як вона справді була ще дитиною, до неї так зверталася мати: "Ану, дитино моя, зроби уроки! Ану, дитино моя, витри посуд! Ану, дитино моя, замовкни!" А потім, як пані Бартолотті вже не була дитиною, її чоловік, пан Бартолотті, теж звертався так до неї: "Ану, дитино моя, звари обід! Ану, дитино моя, приший мені гудзика до штанів! Ану, дитино моя, підмети вхаті!" Пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази тільки після того, як почує "дитино моя".", "Наостанці пані Бартолотті ще глянула в дзеркало над умивальником, хотіла побачити, яка вона тепер на вигляд, молода чи стара. Бо в неї були молоді й старі дні. Сьогодні їй випав молодий день, вона була задоволена своїм обличчям. —Молодшою і не треба бути, а кращою і не можна, — схвально промурмотіла вона сама до себе. Всі її зморшки навколо уст і навколо очей сховалися під шаром пудри. Скільки їй було років, пані Бартолотті нікому не казала, тому ніхто й не знав цього. І тому вона була різного віку.", "Пані Бартолотті ткала найкращі і найбарвистіші в місті килими. Торговці килимами й торговці меблями, що продавали її вироби, завжди казали покупцям: — Пані Бартолотті — митець. Справжній митець! Її килими — мистецькі твори. Тому вони такі дорогі!", "Справа в тому, що пані Бартолотті мала коника: страшенно любила різні купони, бланки замовлень, безкоштовні й дешеві пропозиції. Коли їй траплявся на очі в газеті, у книжці або в журналі такий купон чи бланк, вона відрізала або відривала його, заповнювала й посилала замовлення. Тієї хвилини її так захоплював сам бланк чи купон, що вона не думала, чи потрібна їй замовлювана річ.", "Проте пані Бартолотті вже звикла, що люди позирають на неї зацікавлено. Вона майже завжди надягала на себе щось таке, що людям здавалося дивним. Воно не пасувало або до пори року, або до обставин. Наприклад, пані Бартолотті могла піти грати в теніс у чорних штанях, а в оперу — в джинсах. До молочної крамниці вона ходила в довгій шовковій сукні, а в кіно — в альпіністських штанях. — Ти хочеш подратувати людей, — казав їй аптекар Егон. Але він помилявся. Пані Бартолотті не хотіла нікого дратувати. Вона просто брала з шафи перше, що їй траплялося до рук. Або часом у неї з'являлося бажання вбратися в щось червоне, а оскількі альпіністські штани були гарного червоного кольору, вона й надягала їх.", "Пані Бартолотті взагалі не любила багатьох слів. Крім "порядно", "ввічливо", "сумлінно" й "щоденно", вона не зносила ще слів "доцільно", "розважно", "неухильно", "повчально", "пристойно", "чемно вихована", "по-господарському", "личить" і "належить".", "Не треба думати про те, що скажуть інші люди! —Пані Бартолотті знов ткнула солодцеву паличку в тунцеву підливу і, замислено помішуючи її, повела далі: — Якщо ти завжди думатимеш про те, що роблять інші, то зрештою станеш такий самий, як вони, і сам собі остогиднеш."

Пан Егон. Чоловік у розповні сил, 55 років. Двічі на тиждень він приятелював із пані Бартолотті. Раз на тиждень він приходив у гості до неї, а раз на тиждень вона йшла в гості до нього. Працював в аптеці, був вихований, культурний, ввічливий, мудрий, не любив дітей, поки не побачив Конрада. Після розмови з хлопчиком захотів стати його батьком.

У пана Егона були абсолютно відмінні погляди на виховання хлопчика. Аптекаря повністю задовольняв наявний варіант, йому подобався чемний, культурний і вихований Конрад. Щоб зробити хлопчика своїм сином, аптекар хотів вплинути на пані Бертолотті. Він критикував її зовнішній вигляд та безлад у квартирі, наголошував, що тепер у неї з'явилося багато обов'язків щодо сина. Конрад відмовляється від переїзду до пана Егона, бо поряд Кіті та й пані Бертолотті, хоч неорганізована, але зовсім не погана.

Цитати: "Пан Егон і сам був чоловік у розповні сил. Він мав п'ятдесят п'ять років. І двічі на тиждень приятелював із пані Бартолотті. Раз на тиждень він приходив у гості до неї, а раз на тиждень вона йшла в гості до нього. Вони разом вирушали в кіно чи до театру, потім ішли кудись вечеряти, далі йшли кудись випити вина, а наостанці — випити кави. Двічі на тиждень пан Егон називав пані Бартолотті "Берточкою", а вона його "Егончиком". Та коли вони в інші дні зустрічалися на вулиці або коли пані Бартолотті приходила до аптеки по краплі від кашлю, то казала йому "пане магістре", а він їй — "шановна пані".