У другій частині омолоджений відьмою Фауст потрапляє до двору безтурботного цісаря, де бачить світ блазнів та дурнів, що потопають у розкошах. Далі Фауст опиняється у фантастичному світі античного міфу, а потім – у світі поезії. Тут він постає в образі середньовічного лицаря й одружується з прекрасною Геленою. У них народжується син Евфоріон – дух поезії. Але, відірваний від землі, він гине. Тієї ж миті чари розвіюються, і Фауст знов набуває звичного вигляду. Його спроба залишитися назавжди у світі ідеальної краси скінчилася невдачею. Фауст замислився збудувати світлі й радісні міста. Захопившись своїми планами, він готовий навіть знехтувати справедливістю. За його наказом Мефістофель підпалює хатину самотніх старих Філемона й Бавкіди, яка заважає будівництву греблі. Люди гинуть у вогні. Фаустові 100 років, і він пересвідчився в цінності реального буття й діяльнісного життя людини. Він знаходить відповідь: людину виправдовують невтомна праця, довічна боротьба за життя і волю: "Лиш той життя і волі гідний, Хто б'ється день у день за них".