Літературний рід: ліро-епос;
Жанр: байка (алегорична балада);
Напрям, течія: класицизм;
Віршовий розмір: чотиристопний ямб з різними типами римування;
Римування: перехресне, суміжне й обрамне (змішане, притаманне байці);
Строфа: нерівнострофна структура з переважанням чотиривіршів і шестивіршів;
Тема: зображення суспільної несправедливості, лицемірства й підлабузництва сильних світу цього;
Ідея: викриття подвійних стандартів і моральної деградації в суспільстві, де слабшого засуджують, а сильнішого виправдовують;
Провідний мотив: право сильного; лицемірство суддівства; моральна нерівність;
Художньо-стильові особливості:
- алегоричність (заміна людей тваринами);
- сатира та іронія;
- живі діалоги, сценічність;
- персоніфікація звірів із соціальними ролями;
- філософське узагальнення в моралі;
Композиція:
- Експозиція — опис чуми як Божої кари;
- Зав'язка — скликання ради левом;
- Розвиток дії — лицемірне покаяння хижаків, щире зізнання осла;
- Кульмінація — осла оголошують винним;
- Розв'язка — мораль: "у багатих — правда, у бідних — кара".
Художні засоби, стилістичні фігури:
- Метафора: "небо карає";
- Порівняння: "серце б'є, наче дзвін" (у переносі на інший контекст);
- Іронія: "Але хіба то гріх? Та, може, ви їм честь велику виявляли";
- Гіпербола: "до решти винищити";
- Інверсія та риторика: "О царю!";
Образи та символічні образи:
- Лев — володар, формальний лідер із гріхами, що виправдовуються;
- Лисиця, вовки, тигри — підлабузники, еліта, лицеміри;
- Осел — втілення чесності, скромності, простолюдина, козла відпущення;
- Чума — символ Божої кари чи суспільного випробування;
Примітки та корисна інформація:
- Байка Жана де Лафонтена заснована на середньовічному алегоричному сюжеті;
- Лафонтен розвиває мораль у дусі класицизму, ставлячи на перше місце розум і вищу справедливість;
- Переклад Івана Світличного зберігає ритміку, сатиричний тон і влучні характери персонажів;
Стислий переказ: У звіриному царстві спалахнула чума, і лев скликав раду, аби визначити винного в Божій карі. Усі хижаки зізнавались у своїх гріхах, але один лише осел щиро признався, що з'їв травинку з чужого лугу. Саме його й оголосили винуватцем усіх бід і жорстоко покарали. Таким чином, сильні й заможні звірі уникли відповідальності, а покарання впало на слабшого й беззахисного.