Вплив казок на дітей

Реферат

Вплив казок на дітей

Казкова історія має й інше неоціненне значення для дитини: вона допомагає дитині подолати едіпів конфлікт. Матері не можуть задовольнити бажання їхніх маленьких хлопчиків відмовитися від батька й одружитися з матір’ю; але мати може з задоволенням брати участь у фантазіях її сина, який уявляє себе переможцем дракона і визволителем прекрасної принцеси. Також мати може повністю заохочувати фантазії її доньки відносно прекрасного принца, який допомагає й задля щасливого фіналу, незважаючи на нинішнє розчарування. Таким чином, віддаляючись і втрачаючи матір внаслідок едіпвської прив’язаності до батька, дочка усвідомлює, що мати неа тільки схвалює такі приховані бажання, але навіть сподівається на її реалізацію. За допомогою казок батьки можуть приєднуватися до дітей в усіх польотах їхньої уяви, водночас зберігаючи всі важливі функції у виконанні реальних батьківських обов’язків.

Таким чином, дитина може брати найкраще з обох світів, те, що потрібне їй для безпечного дорослішання. В уяві дівчина може досягати більшого успіху, ніж мачуха, чиї зусилля знищити її щастя з принцем зазнають невдачі; хлопчик може вбивати чудовисько й отримати те, що він хоче, у віддаленій країні. Водночас і хлопчики, і дівчатка можуть мати вдома реального батька як захисника і реальну матір, яка турбується і клопочеться про задоволення дитячих потреб. Тому зрозуміло, що вбивство дракона і шлюб зі звільненою принцесою або, відповідно, з чарівним принцем і покарання злої відьми, може траплятися в дадекі часи в далеких країнах, але нормальна дитина ніколи не змішує їх з реальністю.

Історії з Едіповим конфліктом, що є типовими для великої кількості казок, поглиблюють дитячий інтерес назовні, до найближчих родичів. Щоб зробити перші кроки на шляху становлення повноцінним індивідуумом, дитина повинна дивитися на ширший світ. Якщо дитина не отримує підтримку батьків у своєму реальному й уявному дослідженні світу за межами власного дому, це може спричинити ризик неповноцінного розвитку її індивідуальності.

Недоречно підганяти дитину багатьма словами, починати розширювати її горизонти, надавати їй спеціальну інформацію, як далеко він може зайти у дослідженні світу, або як розподілити почуття відносно батьків. Якщо хтось із батьків вербально заохочує дитину до "дозрівання", до просування географічно та психологічно, дитина інтерпретує це в сенсі "вони хочуть позбутися мене". Тобто результат є прямо протилежний тому, який припускався від початку. Для дитини, яка відчуває свою небажаність і незначущість, ці почуття найбільше шкодять розвиткові спроможності дитини здолати великий світ.

Мета дитячого навчання – прийняття рішень відносно виходу за власні межі, у той час, який прийнятний для дитини, і в тому місці, яке вона сама безпосередньо обере для проживання. Казка допомагає в цьому процесі, тому що вона приваблює; вона ніколи не навіює, не вимагає, не повідомляє. У казці про все говориться непрямо й у символічній формі: якими можуть бути завдання для певного віку; як можна розібратися з подвійними почуттями відносно батьків; як можна розібратися з плутаниною емоцій. Казка також поперджає дитину про деякі з пасток, які на неї чекають, алеяеких вона може уникнути, обіцяючи водночас сприятливий результат.

ОСТРАХ ФАНТАЗІЇ

Чому казки були поза законом?

Чому багато інтелігентних, добре обізнаних, сучасних батьків із серднього класу, що піклуються про щасливий розвиток їхніх дітей, не можуть оцінити значення казок і позбавляють дітей того, що ці історії можуть запропонувати. Навіть наші вікторіанські предки, незважаючи на їхню акцентацію на моральній дисципліні і їхній доволі нудний спосіб життя, не тілльки дозволяли, але й заохочували дітей, щоб вони насолоджувалися уявою і хвилюванням казок. Було б дуже просто звести таке обмеження до вузьколобого, непоінформованого раціоналізму, але справа полягає не в тому.

Частина людей стверджує, що казки не дають "правдивих" образів життя, як воно є, отже, вони є некорисними. Те, що "правда" дитячого життя може відрізнятися від правди дорослих, незрозуміло цим людям. Вони не розуміюсть, що казки не намагаються описувати зовнішній світ і "реальністю". І при цьому вонии не усвідомлюють, що клжна нормальна дитина ніколи не припускає, що казки описують світ реалістично.

Деякі батьки бояться, що розказуючт дітям про фантастичні приголди, вміщені в казках, вони "брешуть" своїм дітям. Їх неспокій посилюється питанням дитини "Чи це правда?" Більшість казок пропонують відповідь навіть раніше, ніж ставиться це питання, — на початку розповіді. Наприклад, у казці "Алі Баба і 40 розбійників", початок такий: "У ті дні, у ті часи, що вже відійшли далеко…"; казка братів Грімів "Король-Жаба або Залізний Генріх" починається: "У старі часи. Коли усі бажання здійснювалися…". Такі початки прояснюють, що події відбуваються на рівні, віддаленому від повсякденної "реальності". Деякі казки починаються абсолютно реалістично: "Жили собі чоловік і жінка, у яких довгий час не було дитини…" Але дитина. Добре обізнана з казками, завжи співвдіносить "той час" з "казковою країною". Це пояснює, чому розказування однієї й тієї самої казки і зневажання інших казок, не втрачає свого значення для дитини, і порушує проблеми, які відповідають ознайомленості дитини з великою кільеістю казок.

загрузка...

"Правда" чарівних історій – це правда нашої уяви, не зумовлена причинно-наслідковими зв’язками. Толкін, адресуючи собі питання: "Чи це є правда?", говорить, що шукати відповідь на це – некорисно і даремно. Він також додає, що більш реально стосовно дитини, є постановка питання: "Чи був він поганим? Чи був він злим?" Тобто дитину більше хвилює те, хто був правий, а хто – ні

перш ніж дитина потрапить у лещата реальності, , вона повинна мати певну систему співідношень, щоб оцінити цю реальність. Коли дитина хоче дізнатися, чи є історія правдивою, вона хочк е зрозуміти, чи матиме вона значення для розуміння дитиною світу, чи може повідомити їй щось стосовно найбільших зацікавлень дитини.

На це толкін вказує ше раз: "Часто трапляється так, що діти, питаючи "Чи це правда?", мають на увазі: "Мені це подобається, але чи є це зараз? Тобто чи можу я почуватися безпечно у власному ліжку?" Відповідь: "Безумовно, немає ніяких драконів в Англії зараз" є саме тим, що дитина хоче почути. "Казкові історії" продовжує Толкін, не обов’язково перш за все стосуються можливості, але – бажаності". Тому дитина чітко розуміє, що ніщо не є більш правдивим, ніж вона цього хоче.

Говорячи про своє дитинство, Толкін згадує: "Я не мав юажання пережити мрії або пригоди, подібні до Алісиних, а розповідь про ниїх просто розважала мене. Я мав невелике бажання шукати сховані скарби або бротися з піратами, і "Острів скарбів" залишив мене байдужим. Але країна мерліна й Артура була набагато краща за ці книжки, а найкраще було – безіменна північ Сігурда Вольсунга, і короля усіх драконів. Бажанн потрапити до таких країн більш за все превалювало. Я еіколи не уявляв, що дракон має таку саму будову, що й кінь. Дракон ма торгову марку Of Faerie, написану спеціально для нього. У будь-якому світі він мав таке буття, що означало Іншу країну… Я хотів драконів глибинним бажанням. Звичайно, маючи таке немічне тіло, я не хотів, щоб вони жили десь поблизу і вторгалися в мій відносно безпечний світ".

Щодо питання, чи повідомляє чарівна казка "правду", відповідь має має стосуватися не власне правди в її звичних параметрах, але зацікавлености дитини мломентом, її побоювання стати зачарованою або почуття едіпової конкуренції. Крім того, пояснення, що ці історії відбуваються не "тут і тепер", а в далекій "ніколи-ніколи-країні" майже завжди є достатнім. Той із батьків, яке з власного дитячого досвіду розуміє цінність казки, ніколи не матиме складнощів з відповідями на питання дитини; але ті дорослі, хто вважає, що казки – це тільки низка побрехеньок, нехай краще не розказують казок; вони не спроможуться розказати ці казки так, щоб збагатити дитяче життя.

Деякі батьки бояться, що їхні діти можуть цілком занурюватися у власні фантазії. Це відбувається, якщо вірити казкам, тоді, коли повіриш у магію. Кожна дитина вірить у чари, але мірою дорослішання ця віра зникає (за винятком тих, хто розчарований у реальному житті настільки, щоб повірити у казкову винагороду). Я знав неспокійних дітей, які ніколи не чули казок, які наділяли чарвними влімтивостями елккторфен або елктродвигун, подібно до того, як у казках описуються найпотужніші фігури.

Інші батьки бояться, що дукми їхньої дитини будуть настільки поглинені казковими фантазіями, що діти зневажатимуть те навчання. Яке допоможе опанувати дійсність. Але фактично, правильним є протилежне. Комплекс, яким усі ми є, — суперечливість, подвійність, сповненість протиріччями, — людська індивідуальність, неподільний. Будь-який досвід, який ми можемо мати, завжди впливає на всі грані особистості водночас. І індивідуальність у цілому, щоб спромогтися вионачти житєві завдання, має підтримуватися багатою уявою, поєднаною зі стійким усвідомленням і чітким опануванням реальності.

Неправильний розвиток має місце тоді, коли один із складників особистості — воно, Его, Супер-Его або ж свідомість чи безсвідоме превалює над іншими, збіднюючи усю особистість у її окремих ресурсах. Тому деякі люди беруть зі світу і проводять ібльшість днів життя в царині власної уяви, але було б помилково вважати, що таке надмірне фантазійне життя суперечить нашому успішному освоєнню реальності. Але протиставлення є правдивим: ті, хто живе цілковито і їхніх фантазіях, поглинені примусовими міркуваннями, які постійно стосуються певних візьких, стереотипних тем. Ті ж, хто віддалений від багатого фантазійного життя, скуті, і вони не можуть позбутися бажання переживати повноцінні мрії та марення. Аде фантазія, що плине за течією, та, що містить в уявній формі велике розмаїття результатів, що також трапляються в реальності, зебезпечує Его великою кількістю матріалу, необхідного для його роботи. Багате й різноманітне фантазійне життя забезпечене дитині за допомогою казомк, які можуть допомогти дитячій уяві уникнути існування у вузьких рамках неспокійних і втілеленого-бажаннгя мареннях, що зосередженів довкола декількох вузьких інтересів.

Фрейд говорив, що думка – це дослідження всіх можливостей, що уникають усіх небезпек, притаманних дійсному експериментуванню.

1 2