Місце Марка Вовчка в історії розвитку української прози

В С Т У П

З арештом Т.Г.Шевченка у 1847 році прогресивна українська література зазнала тяжкого удару. Миколаївська реакція ще більше посилилася у зв"язку з революцією 1848 року в західноєвропейських країнах . У грудні 1849 року стояли на ешафоті засуджені військовим судом петрашевці. Смертний вирок був замінений їм засланням.

Але в середені 50-х років з новою силою розвиваються визвольні ідеї, породжені загостреною класовою боротьбою напередодні реформи 1861 року і активізацією діяльності революціонерів-демократів.

Після оголошення маніфесту ( у лютому 1861 року) про ліквідацію кріпосного права вчорашні селяни-кріпаки вийшли "на волю" обідрані, як жебраки, вийшли з рабства у поміщиків у кабалу до тих самих поміщиків .

Перед письменникам, які підносили свій голос на захист інтересів трудящих, постало завдання— далі викривати кріпосницьку систему, оскільки її численні залишки були дуже живучими в усіх сферах правових, економічних, громадських і побутових стосунків між експуататорами і експлуатованими.

Водночас пореформені умови життя висували й нові ідейно-творчі завдання: критично відображати в художніх творах ті огидні, потворні, антинародні своєю суттю явища, які продовжувала і утверджувала нова суспільно-економічна система— капіталізм. Для передової літератури вельми важливо було донести до свдомості трудового народу просту і ясну істину, що в наслідок реформи 1861 року в країні змінилися тільки одні експлуататори іншими, що люди праці як були, так і зосталися нещадно експлуатованими,соціально безправними.

Високоталоновитий художник слова, надзвичайно чутливий і уважний до всього нового в суспільному і духовному житті народу, Марко Вовчок привернула своєю творчістю пильну увагу читачів до багатьох злободенних питань, породжених умовами 60 – 80-х років ХІХ століття.

Звичайно, не на всіх етапах своєї літературної діяльності письменниця працювала однаково плідно й з успіхом. Бували роки, особливо на початку творчого шляху, коли її твори ( оповідання, повісті, казки, романи) з"являлися часто, один за одним. А було й таке в житті письменниці, коли нові твори з-під пера виходили рідко і не справляли такого враженя, як у ранній період, а літературне ім"я в колах освіченої, читаючої публіки майже забувалося, зникало з поля зору.

Життєва і творча біографія Марка Вовчка незвичайно багата на вагомі з культурно-громадського та історико— літературного погляду події і факти. Стежки-дороги її життя пролягали по багатьох містах і селах Росії та України. Зустрічі, знайомства, приятелювання з українськими, російськими, зарубіжними письменниками, художниками, композиторами, акторами, вченими, політичними і культурну— громадськими діячами, з численними простими людьми з середовища селянства, ремісників і різночинної інтелігенції були для письменниці не тільки важливими джерелами пізнання дійсності, а й постійно діючими житейськими університетами.

В вищих учбових закладах Марко Вовчок не вчилася. Але її близьке оточення, постійне спілкування з високоосвіченими, інтелектуально багатими людьми спонукали набувати знання самотужки, насамперед читанням суспільствознавчої і природничої, наукової та художньої літератури. Самоосвітою письменниця займалася все життя і була широкоерудованою людиною. Вона добре орієнтувалася в історії, стежила за розвитком природничих і технічних наук. Марко Вовчок мала рідкісні здібності до вивчення мов. Вона досконало володіла французькою мовою, добре знала німецьку, англійську, польську, італійську мови. Ще на початку своєї літературної творчості вивчила мову українську. І вивчала з таким глибоким осягненням її сутності, що надовічно дала високий взірець використання її лексичних і фразеологічних багатств у своїх достославних "Народних оповіданнях та інших писаних українською мовою творах.

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Життєва дорога письменниці почалася в Єлецькому повіті, Орловської губернії, недалеко від села Козаки. Тут поміщики Данилови мали невеликий маєток-хутір Єкатерининське, який вони дали в придане доньці Параскеві, коли вона одружувалася з майором Сибірського гренадерського полку Олександром Олексійовичем Вілінським. На цьому хуторі 22 грудня 1833 року в сім"і Вілінських і з"явилася на світ дівчинка, яку назвали Марією. На сьомому році її життя помер батько. Мати з трьома малими дітьми пересилилася до двоюрідної сестри Варвари Дмитрівни Писаревої – матері майбутноьго критика й публіциста Д.І.Писарева.

До восьми років життя Маша виховувалась у домашніх умовах, разом з дітьми Писаревих. У 1845-1846 році дівчинка перебувала на навчанні й вихованні у приватному пансіоні в Харкові. Вчилася сумлінно, вже тоді володіла французькою мовою, особливо гарно писала твори, виявляючи "спостережливість і поетичне чуття"*

У 1847 році Машу взяла в свою сім"ю її тітка Катерина Петрівна Мардовіна, дружина секретаря Орловської губернської цивільної палати Мардовіна М.С. У багатому домі Мардовіних у певні дні збиралися для проведення дозвілля найзначніші місцеві особи, а час від часу й приїжджі артисти, літератори, художники. В салоні Мардовіних бували, зокрема, фольклористи П.Якушин і П.Киреєвський, молодий письменник М.Лесков, майбутній професор, історик і філософ Т.Грановський, студенти столічного університету. Мав доступ сюди й український фольклорист та етнограф О.В.Маркович, випускник Київського університету, засланий в Орел на три роки за участь у Кирило-Мифодіївському товаристві. Симпатичний собою , цікавий співбесідник і неабиякий співак, він сподобався Маші Вілінській. Коли Маркович сказав, що хоче одружитися з нею, вона дала згоду. Але дядько й тітка Мардовіни були рішуче проти наміру молодих. Спалахнув конфлікт. Марія таємно залишила дім своїх опікунів і поїхала в с. Знаменське до Писаревих з наміром почати самостійне трудове життя.

Тим часом кінчився термін заслання Марковича і він клопотався про дозвіл повернутися на Україну, підшукував місце служби. Невдовзі, у січні 1851 році, Опанас Васильович і Марія Олександрівна одружилися.

Спочатку подружжя оселилося в Чернігові, де Пананс Маркович співробітничав у редакції місцевої газетии та збирав різні матеріали з народного життя. Марія Олександрівна допомогала своєму чоловікові. Вона записувала й вивчала українські народні пісні, казки, легенди. У збірці "Народные южнорусские песни", виданій А.Метлинським у 1854 році, вміщені деякі пісні, записані Марком Вовчком.

________________________________________

* Ожигина Л.А. Своим путем СПб.,1870,с.222

Роки перебування на Чернігівщині мали велике значення в творчому житті письменниці. Тут вона мала можливість ближче ознайомитись з українською літературою. Діяльність Панаса Марковича в чернігівській газеті, його участь у театральному любительському гуртку заохочували до культурно-освітньої роботи і Марію Олександрівну.

Але найбільше значення для розвитку письменніці мали її живі зв"язки з народом. З кожним роком зростала кількість селянських повстань. Прагнення народу до волі звучали в антикріпосних піснях, казках, прислів"ях. Молода, вразлива, чула жінка прислухалася до голосу народу. Доля народу, трагедія жінки-кріпачки будили творчу думку. Все це впливало на формування демократичного світогляду письменниці.

Вмвчати життя трудового народу, збирати його усні твори продовжувала Марія Олександрівна і пізніше, перїхавши з чоловіком до Києва, а потім до Немірова. У повсякденних розмовах з народом, в його піснях і казках вона знайшла багатющий матеріал для своєї літературної творчості, внаслідо чого в 1857 році вийшла збірка її творів "Народні оповідання" під псевдонімом Марко Вовчок.

Творчі взаємини з Шевченком та передовими російськими письменниками.

З великою прихільністю зустріли першу збірку творів молодої письменниці прогресивні російськи та украхнські літератори. Д.Писарев відгукнувся на збірку схвальною рецензією. Привітав появу цієї книги й Тургенєв.

Повертаючись з заслання, Т.Г.Шевченко в Нижньому Новгороді прочитав "Народні оповідання" і записав у щоденнику:" Треба буде ій написати листа і дякувати ій за радість, яку дало читання її натхненної книги". А в листі до одного свого знайомого Шевченко назвав "Народні оповідання" "сердечними,щирими".

У 1858 році Марко Вовчок почала писати повість "Інститутка", про що через Марковича сповіщала Шевченка. На початку 1859 року в Петербурзі відбулась зворушлива зустріч письменниці з Шевченком, який присвятив їй на пам"ять вірш "Марку Вовчку", де були такі слова:

…Світе мій!

Моя ти зоренька святая!

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє побите

Убоге серце, неукрите,

Голоднеє…

У спогадах про Шевченка І.Тургенев писав, що Марко Вовчок "була прикрасою і зосередженням невеликої групи українців", які збиралися у столиці. В центрі цієї групи стояв Шевченко, який після заслання оселився в березні 1858 року в столиці. Шевченко вважав молоду письменницю людиною, ідейно близькою до революційно-демократичного табору.

Перебуваючи в столиці, Марко Вовчок налагодила зв"язки з групою "Современника". Незабаром вона поїхала на лікування за кордон.

У 1859 році вийшла в російському перекладі збірка оповідань Марка Вовчка під назвою"Украинские народные рассказы", передмову до якої написав І.Тургенєв. Цього ж року вийшла збірка її творів російською мовою під назвою "Раасказы из народного русского быта". Журнал "Современник" відгукнувся на неї статтєю Добролюбова.

У 1860 році вийшов "Кобзар", примірник якого Шевченко надіслав Марку Вовчку з написом :"Моїй єдиній доні Марусі Марковічевій – і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко".

У цих творчих взаєминах з Шевченком та з передовими російськими письменниками Марко Вовчок ідейно зростала, змінюючи демократичні позиції.

За кордоном.

За кордоном Марко Вовчок жила до 1867 року. Побувала вона в Німеччині, Англії, Італії, Франції, жила в Парижі та інших містах. За кордоном Марія Олександрівна зустрічалась з О.Герценим, після чого в неї встановилась з ним дружба й листування.

Лікуючись у Німеччині, Марко Вовчок познайомилась з російськими вченими, які перебували тоді за кордоном,— Сеченовим, Менделєєвим та композитором Бородіним.

За кордоном Марко Вовчок часто зустрічалась з І.Тургенєвим, познайомилась з Л.Толстим.