Реферат на тему:
Життя і творчість Степана Васильченка
ДатаПодія8 січня 1879Народився Степан Васильченко(Степан Васильович Панасенко) в місті Ічні на Чернігівщині в бідній селянській родині. Змалку батракував. Але велика родина жила дружно, тут панував культ пісні, читали книги. 1886 Вступає до Ічнянської п'ятирічної школи. Стає кращим учнем, здобуває право залишитися при школі на два роки стипендіатом для підготовки у вчительську семінарію. Займається самоосвітою. 1895Вступає до Коростишівської вчительської семінарії, де вчиться протягом трьох років. Продовжує займатися самоосвітою, проймається волелюбними ідеями, пише перші літературні твори.1898Іде вчителювати в с. Потоки на Канівщині. Виявляє педагогічний талант і любов до дітей. Відкриває вечірні класи для дорослих. Бореться за навчання рідною мовою. Через це попадає до числа "неблагонадійних" 1900Пише поему про долю селян переселенців "Розбита бандура". Веде Щоденник.1902-1903Переводять до Богуславської школи на Київщині, але через незгоди з місцевим начальством не працює й року. Бере участь у підпільному гуртку, виявляє пропагандистські здібності: цікавиться фольклором, захоплюється творчістю Шевченка та Марка Вовчка, світовою класикою. 1904Вступає до Глухівського вчительського інституту. Включається в політичну боротьбу напередодні першої російської революції, організовує страйк. 1905Вітає революцію. Провчившись в інституті півтора року, залишає навчання, тому що цей заклад не задовольняє його, не сприяє літературній праці. Працює в школі на Полтавщині, потім переїжджає на Донбас, "до живого й шумного шахтарського життя" . 1906Безпідставно був арештований з двома іншими вчителями. Півтора року проводить в Бахмутській тюрмі. 1907Пише новели "Спасенник та "Пацанок" на основі тюремних вражень.1908Виходить на волю. Хворий та тиф і виснажений письменник повертається до старенької матері. Вчителювати було категорично заборонено, і він цілком віддається літературі, а на прожиття заробляє приватними уроками. 1910Працює журналістом у Києві (в ліберально-буржуазній газеті "Рада"). Пише оповідання "Роман", "Циганка", "На чужині" 1911Вийшла збірка "Ескізи", куди увійшли оповідання "Мужицька арифметика", "Роман", "У панів".1912Новели "Дощ", "Дома"1914Мобілізація на фронт. Перебуває на передових позиціях, командує саперною ротою. Пише п'єсу "Не співайте, півні, не вменшайте ночі", оповідання "Отруйна квітка", "На золотому лоні", "Під святий гомін", "Русин", "Чорні маки", "Окопний щоденник", де показує жахи імперіалістичної бойні. Ці твори входять до збірки "Оповідання" 1917Хворого Васильченка відправляють у Святошинський санаторій, потім демобілізують. 1920(1922)*Подорожує за хоровою капелою "Думка", по Лівобережній Україні, спостерігає за життям.1921Повертається до педагогічної діяльності, працює і Києві завідуючим дитячим будинком.1921-1928 (1922-1926)*Учитель Української мови і літератури Київської школи №61 імені І.Франка. Керує Драмгуртком, очолює шкільну літературну студію. Водночас займається літературною діяльністю. 1923Написана новела "Мати"(пізніше дає твору назву "Чайка").1924Створені повість "Талант", оповідання "З самого початку", "Записки вчителя".1925-1928Оповідання "Авіаційний гурток", "Червоний вечір", "Олов'яний перстень", новелу "Лісова новела", "Літературно-критичні записи".1929 Вийшла з друку повість "в бур'янах",.1.03.1929У києві широко відзначено п'ятидисятиліття новеліста. Але загострюється хвороба, письменник змушений покинути роботу 11 серп.1932Степан Васильченко помирає. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
*— за іншими даними
Тематика творчості С.Васильченка
Звичайно, творчій зрілості передували літературно-мистецькі впливи, що їх зазнав молодий Васильченко. Йдеться не про примітивні учнівські наслідування і запозичення, а про органічне засвоєння певної естетичної системи, певного художнього методу. Саме такий характер мав вплив на Васильченка народної пісні, творів Шевченка і Гоголя, тобто вплив фольклору, української та російської літератури — вплив, якому сам письменник надавав вирішального значення.
У творчості Васильченка виразно відчувається її співзвучність з народнопісенною поетикою. Ця співзвучність виявилась у мові і стилі, у принципах побудови художніх образів. Уся його творчість наскрізь перейнята мотивами народних казок, пісень, народнопоетичною фантастикою.
Матеріалом Васильченкової творчості була сучасна йому дійсність; народна пісня "озвучувала" роздуми його героїв, створювала У читача настрій, який відповідав ідеї твору.
Народнопоетичні традиції в творчості Васильченка органічно поєднувалися з традиціями української і російської літератури. Не випадково саме ті письменники, які близько стояли до народнопоетичних джерел (Кольцов, Гоголь, Нечуй-Левицький, Короленко і особливо Шевченко) справили на молодого літератора найсильніше враження.
Першорядне значення у творчому зростанні Васильченка мав Т. Шевченко, який, по суті, визначив його літературно-естетичний ідеал і став провідною зіркою на всьому літературному шляху письменника.
Творчість велетня поетичної думки, сповнена мотивів рішучого соціального протесту, була для С. Васильченка високим взірцем, коли він обстоював ідеї громадянського звучання і в своїх літературно-критичних висловлюваннях, і в художній творчій практиці. Органічно увійшовши в свідомість Васильченка, у світ його художніх образів, "Кобзар" створив, так би мовити, імунітет проти впливу на нього естетичних принципів різних занепадницьких течій.
Працюючи в школах, Васильченко зібрав багатий матеріал про життя сільської інтелігенції, зокрема вчителів. Його серце обкипало кров'ю, коли він бачив, як учитель поневіряється, але замість протесту іноді ламає шапку перед начальством, згинається в три погибелі перед попом та жандармом, запобігає ласки в багатіїв, пристосовується до підлоти. Таким вивів письменник героя оповідання "Вова"
Жанрові домінанти.
Основні жанри Васильченка – оповідання, гуморески, повість, хоч є у нього і казки, і нариси та публіцистика.
"Засвiтилася над убогою стрiхою мужицькою божа iскра"
(Степана Васильченка "Талант")
"Талант мужностi i талант спiвчуття, без яких не буває справжньо го письменника, вищою мiрою був притаманний цiй людинi", — керувався пристрасним прагненням послужити рiдному народовi, обравши його героєм неперевершених новел. Саме життя пiдказувало йому теми й сюжети, а простi трудiвники, що жили поруч iз ним, ставали героями новел, повiстей i драматичних творiв. В основi всiх цих творчих доробок лежить зазвичай психологiчний конфлiкт. Але вони вiдзнача ються яскравою особливiстю: напруженi подiї змальовано оптимiстично, без розпачу й зневiри, залишаючи сподiвання на краще.
У такiм контрастi дiйсностi i людської надiї подано образ Тетяни
з повiстi "Талант", що стала живим втiленням позицiї письменника: пiднiмаючись над болями i сумом, стверджувати радiсть життя.
"Талант" знайомить нас iз трагiчною долею молодої сiльської спiвачки, яку довели до самогубства надзвичайно складнi обставини життя в умовах самодержавства, буржуазно-помiщицького ладу. Письменник з глибокою повагою i симпатiєю малює образ вродливої, розумної i обдарованої вiд природи чарiвним голосом дiвчини. Мене зворушує її чистота помислiв i серйознiсть у ставленнi до свого таланту. Саме слово "талант" вiдкрило їй стiльки радостi, гарячих надiй i гордих сподiвань: "Дано менi малiсiньку iскорку святую... Малiсiньку-малiсiньку... I освiтила вона моє життя бiднеє, щастям нагрiла моє серце... Та хай погасне краща iскра в менi свята i хай буде марне моє життя й темної темнiше ночi, коли оддам її в наругу чи в болото втопчу!"
Та жорстока до селянських дiтей дiйснiсть нищить високi пориви. I ось — перший удар долi: стара помiщиця розiгнала театр через бруднi обмови, що камiнням летять у дiвчину. Талант Тетяни збезчещений, мрiя вбита, душа розтоптана. I тодi для зневiреної молодої спiвачки, що дiлилась з усiма найбiльшим своїм скарбом — пiснею, спротивився бiлий свiт; вона вчиняє самогубство. Задумавшись над цим, я дiйшов висновку, що в цiй розв'язцi закладено глибший смисл: не тiльки життя Тетяни згубила жорстока дiйснiсть, але й ту чисту i величну своєю красою пiсню, що завжди символiзувала душу української нацiї. Неспроста всiх "...опалило, як огнем", коли селяни збагнули, що трапилося: загинула не просто "чужа, бачте, дитина, та ще й сирота" — замовкла пiсня, що розтопила людям серця, воскресила їх. Ми бачимо вибух народного гнiву пiд час похорону дiвчини: юрба рвалася ламати дверi на поповiм дворi. Селян об'єднало єдине велике почуття протистояння злу, палкий осуд несправедливостi. I над цiєю народною єднiстю прозвучали правдивi й пристраснi слова учителя Андрiя Марковича про те, як серед темної ночi в оцьому покинутому i забутому закутковi пiд убогою мужицькою стрiхою засвiтилася "божа iскра". Ця сцена, сповнена оптимiзму, розкриває iдею повiстi: незламнiсть невичерпних духовних сил обездоленого народу, що виступає заступником прекрасного у боротьбi iз соцiальним злом.
Iдея єдностi проти зла i сьогоднi є актуальною для нашого суспiльства, бо, на жаль, вади сьогодення значною мiрою впливають на громадськi й духовнi позицiї українцiв. Це — моя точка зору. I я вважаю, що тiльки об'єднавшись у своїх поглядах i прагненнях, ми зможемо досягти для своєї України щасливого майбуття.
Значення творчості Степана Васильченка:
* Перекладацька діяльність. Перекладав твори Короленка Гоголя, Лескова поширюючи їх тим самим серед населення.
* Важливими є його драматичні твори , переважно одноактні п'єси, які за тематикою й багатьма художніми засобами органічно близькі його прозі. Одно катівка й сьогодні має незмінний успіх серед глядача.
* Працював у кіно індустрії. На основі своїх творів він написав сценарії "Недоросток", "Олов'яний перстень". Деякі з його сценаріїв були створені за сюжетами популярний українських пісень, наприклад "Бондарівна".
* Велика заслуги за те, що не до кінця, але створив біографічне полотно-роман-епопею життєвого шляху та творчості Т.Шевченка.
* Кращі твори талановитого митця і педагога С. Васильченка, написані на народних, реалістичних засадах, що належать до справжніх надбань української національної культури, міцно ввійшли в сьогодення.
Особисті враження із знайомства з творчістю С.Васильченка
Серед класиків української літератури важливе місце займає письменник-реаліст Степан Васильченко.