Я тому письменник, що відчуваю обов'язок перед народом (Улас Самчук) (курсова робота)

Курсова робота

з української літератури

"Я тому письменник, що відчуваю обов’язок

перед народом (Улас Самчук)"

Біографія письменника — перший крок до розуміння його творчості. Але не тільки. Саме знайомство з найвидатнішими представниками певного народу вважав одним із шляхів до зрозуміння національного характеру український філософ М. Шлемкевич. Безсумнівно, що Улас Самчук — одна з найяскравіших постатей українства, людина, яка зуміла втілити в собі найкращі риси української ментальності — ліризм, поетичність, вразливість серця — і перебороти його найбільші хиби: почуття меншовартості, індивідуалізм, невміння підпорядковувати свої інтереси інтересам загалу. Тому вивчення його біографії — це заглиблення у багатий духовний світ письменника, аби зрозуміти, відчути його, аби знайти в ньому те, що має стати опорою у власному житті.

Нагадуємо учням, що охарактеризувати духовний світ людини — це визначити, яка мета її життя, який ідеал, уявлення про щастя; яке місце в ієрархії цінностей займають почуття честі, гідності, обов'язку, патріотизму; чи має ця людина розвинену національну свідомість, що значить для неї Україна і що ця людина зробила для України; чи розвинена у неї воля, це людина дії чи бездіяльний мрійник-ідеаліст.

Подати основні біографічні відомості та охарактеризувати духовний світ Уласа Самчука найкраще за допомогою його спогадів "На білому коні" та "На коні вороному". Добре, коли разом з учителем це зроблять кілька учнів, які прочитають їх і підготують відповіді на такі запитання:

1. Що спричинило появу спогадів Уласа Самчука? Що означають назви "На білому коні" і "На коні вороному"?

2. Що було домінантою характеру Уласа Самчука з дитинства і до зрілих літ? Про що він мріяв? Чого прагнув?

3. Чи сприяли обставини формуванню особистості майбутнього письменника? Розкажіть про найближче оточення хлопця. Хто і що в дитинстві справило на нього найбільший вплив і чому?

4. Яким було суспільне життя Волині за часів панської Польщі? Як воно вплинуло на духовний розвиток українців?

5. Чому Улас Самчук прагнув вирватися з села?

6. Які риси характеру допомогли юнакові здійснити задумане? Чому він втікає на Захід, а не на Схід? "

7. Що дало хлопцеві знайомство із Заходом? Що найбільше цінував він там?

8. Як оцінює письменник український національний характер, думки, душу, прагнення українців?

9. Що, на думку Уласа Самчука, найбільше спричинило деформування українського національного характеру?

10. Чому, не зважаючи ні на що, він вірив у майбутнє українського народу?

11. Як автор спогадів характеризує ментальність інших народів: чехів, поляків, росіян?

12. Сутність, причини, наслідки більшовизму в розумінні У.Самчука.

13. Сором для Уласа Самчука — в чому він? І перед ким?

Аби спонукати учнів до активного сприйняття нової теми, пропонуємо їм запитання, відповіді на які вони повинні підготувати вдома і матеріалом для яких буде розповідь учителя і його помічників на даному уроці:

1. Охарактеризуйте духовний світ Уласа Самчука:

а) його розуміння смислу життя;

б) яке місце серед інших рис характеру митця займали обов'язок, честь, гідність, самоповага, патріотизм, воля?

в) чи можна духовний світ У.Самчука назвати гармонійним?

2. Чи можна стверджувати, що це український національний характер? До якого типу (за класифікацією М. Шлемкевича) його можна віднести: "старосвітські поміщики", "сковородинська людина", "гоголівська людина", "шевченківська людина"?

Розпочинається урок. На дошці — портрет Уласа Самчука і його слова: "Я тому письменник, що відчуваю обов'язок перед народом". Зліва — хронологічна таблиця життєвого шляху (виготовлена на окремому аркуші чи спроектована через епідіаскоп):

20.02.1905 — с. Дермань (тепер Здолбунівський р-н Рівненської області).

1913 — с. Тилявка (тепер Шумський р-н Тернопільської області). Церковно-приходська школа; гімназія (м. Крем'янець); членство в терористичній групі.

1927 — вояк польського війська — дизертир — Німеччина.

1929 — Прага, навчання на гуманітарному факультеті УВУ (зак. 1931).

1938-1939 — участь у визвольній боротьбі на Західній Україні.

1939-1941 — редактор газети "Волинь" (м.Рівне).

1942-1943 — кореспондент німецького пресового бюро в Рівному.

1944-1945 — Німеччина; один із засновників і керівників Мистецького Українського Руху (МУРу).

1948 — еміграція до Канади.

9.07.1987 — помер у м.Торонто (Канада). Похований на цвинтарі церкви св.Володимира українського поселення Київ на околиці міста.

Справа — основні віхи творчого шляху письменника:

1926 — опов. "Тараско" (ж-л "Наша бесіда"); співпраця з "Літературно-науковим вісником", "Самостійною думкою", "Розбудовою нації", "Сурмою".

1932 — зб. новел "Месники".

1932-1937 — "Волинь" (трилогія).

1932 — "Кулак" (роман).

1934 — "Марія" (роман)

1934 — "Гори говорять" (повість).

1936 — "Віднайдений рай" (зб.новел).

1947 — "Юність Василя Шеремети" (роман).

1948 — "Сонце з Заходу" (повість).

1948-1982 — "Ост" (трилогія): "Морозів хутір" (1948); "Темнота (1957); "Втеча від себе" (1982).

1948 — щоденникові записи "П'ять по дванадцятій. Записки на бігу" (надруковані 1954 р).

1956 — "На білому коні" (спогади).

1959 — "Чого не гоїть огонь" (роман).

1968 — "На твердій землі" (роман).

1975 — "На коні вороному" (спогади).

1979 — "Планета Ді-Пі" (спогади).

1980 — "Слідами піонерів" (роман).

Поштовхом до розмови про митця може стати аналіз записаного на дошці біля його портрета вислову.

— Яке слово в цій самохарактеристиці ви вважаєте вузловим для зрозуміння особистості митця?— запитуємо учнів.

Відповідь очевидна: обов'язок. Отже, саме обов'язок перед народом є рушійною силою діяльності Уласа Самчука.

Вирушаючи в 1944 році з України на Захід, розуміючи, що цього разу вже, очевидно, назавжди, Улас Самчук знову й знову задумувався і над власною долею, і над долею свого народу: хто ми? які ми? чому ми такі? і чому наша доля така? Власне, пошукам відповіді на ці запитання присвячена вся художня творчість письменника, про це багато розмірковують його герої, але на цей раз слово вирішив узяти сам автор: "...ще дуже багато недосказаного... і навіть до кінця не додуманого... Що нам треба додумати і досказати".

Так народилися спогади, в основу яких лягли події від 1941 року, коли 8 травня прослалася письменникові дорога на Схід, до батьківського дому, коли вірилося, що приїде він на свою землю як апокаліптичний вершник "на білому коні" з луком переможця,— до року 1944, коли 21 листопада довелося прощатися з Україною, від'їжджаючи "на коні вороному" "з вагою в руці своїй, щоб все зважити і все розсудити". Ці спогади — це і самохарактеристика, пошуки витоків власного "я" (природа, історія, культура; родина, найближче оточення, освіта); це і заглиблення в національну психологію (влучні спостереження та зауваження про ментальність українців та їхніх сусідів); це атмосфера доби, аналіз причин і наслідків подій, свідком і учасником яких був автор, розповіді про людей, з якими довелося зустрітися на життєвому шляху.

Саме ці спогади дають найбільше матеріалу для зрозуміння духовного світу Уласа Самчука, домінантою якого є неспокій, дерзання, воля, прагнення "вглиблюватися в своє життя і шукати причин свого призначення".

ДИТИНСТВО: ВРОДЖЕНЕ І НАБУТЕ

"Народився під час війни, виріс під час війни, зрів під час війни. Одинадцять років війни і революції, 15 років вигнання, 14 миру. Польська, німецька, мадярська в'язниці. Тричі нелегальний перехід кордону. Свідок повстання України, Польщі, Чехословаччини, Карпатської України, Протекторату, Генерального Губернаторства, Райхскомісаріату України, Другого Райху, Третього райху. Свідок їх упадку. Свідок двох найбільших воєн в історії світу. Царі, королі, імператори, президенти, диктатори. Муссоліні, Гітлер, Сталін. Голод 1932-33, концентраційні табори... І вічне вигнання". Так писав про себе Улас Самчук напередодні свого 40-річчя.

Справді, на долю .письменника випало побачити й пережити стільки, що цього цілком вистачило б не на одного чоловіка: 1905-1917 — імперія Романових, 1918-1920 — Українська Народна Республіка, 1920-1927 — Річ Посполита, 1927-1929 — Німеччина веймарська, 1929-1940 — Чехословаччина, 1941-1944 — німецька окупація в Україні, 1944-1948 — німецькі табори Ді-Пі, вересень 1948 — еміграція до Канади.

Силою обставин письменник опинився в центрі подій, що докорінно змінили обличчя Європи.

Усі його предки були хліборобами, кріпаками.

У спогадах письменник згадує предків по батьківській лінії: прапрадіда Йосафата, прадіда Кирила й прабабу Євдокію, діда Антона та бабу Лукію; і по материній: прапрадіда Кирила, прадіда Михайла Рудого-Мартинюка, прабабу Євдокію, діда Уліяна та бабу Євдокію.

Рід не був багатим. Дід Антін мав дев'ять десятин землі на чотирьох синів — Ялисея, Олексія, Омелька, Парфена — і дочку Лукію.

Батько письменника — Олексій Данильчук-Самчук народився 27 жовтня 1869 року. Після раптової смерті першої дружини Марії, яка залишила йому двох сиріт — Катерину й Василя, одружився вдруге з Настасією Рудою-Мартинюк (нар.28 грудня 1877 р.). У цьому шлюбі в них народилося п'ятеро дітей — Петро, Пилип, Улас, Федот і дівчинка Васса, яку в родині звали Василиною. Петро та Пилип померли одного місяця від скарлатини, коли їм було 3 і 2 роки.

1907 року батько вибрався з Дерманя на хутір Лебедщину — за п'ять кілометрів від села, де мав п'ять десятин землі, "хуторець з трьох будинків: хати разом з хлівом під одною покрівлею, клуні на мурованих з каменю стовпах насупроти хати і свининця, курника та дровітні під одною стріхою навпоперек..."

Згодом тяжкою працею "розжився" ще на одну десятину, а 1913 року переїхав до Тилявки на Крем'янеччині (Шумський район), де мав уже 14 десятин.

Дядько Парфен залишився на прабатьківщині, а дядько Омелько пішов у прийми до Півчого.

Батьки прагнули дати своїм дітям гарну освіту, хоча сам батько закінчив лише "три групи" народної школи, а мати знала три літери: А — як кроківка, Ж — як жук, О — як калачик. Проте брати вибрали хліборобську долю і навчання продовжив лише Улас, а з синів дядька Ялисея — Григорій, який закінчив історико-філологічний факультет Варшавського університету, працював доцентом університету у Львові, 1940 року був заарештований і зник безвісти.

"Мої спогади розсипані по світі, але їх концентрація все ще у Дермані",— писав уже зрілий автор.

"Дермань! Знаєте Ви, що таке Дермань? Ні, сказав би Гоголь, Ви не знаєте, що таке Дермань.