Життєвий шлях Валер'яна Підмогильного

РЕФЕРАТ

на тему:

"Життєвий шлях

Валер’яна Підмогильного"

Минуло не так багато років років відтоді, як на Україні було повернуто в літературу ім'я Валер'яна Підмогильного — і вже з'явилося три томи його творів: "Місто" (К.: Молодь, 1989), куди ввійшли, окрім найвідомішого однойменного роману, ще й оповідання; "Невеличка драма" (Дніпропетровськ: Промінь, 1990) та "Оповідання. Повість. Романи" (К.: Наукова думка, 1991). Отже, спадщину письменника повернуто майже повністю. З'явилися й дослідники її. Періодикою иройшла низка статей як українських авторів, так і літературознавців з діаспори; вийшла брошура В. Мельника про життя й творчість письменника. Цього стало досить, щоб усвідомити, що Валер'ян Підмогильний — одна з найколоритніших постатей української літератури не тільки 20-х років, але й усього двадцятого століття.

Дослідники спробували накреслити його біографію, хоч матеріалів для цього в них було вельми небагато. Дані брали, в основному, з видання А. Лейтеса та М. Яшека "Десять років української літератури (1917—1927)" (X.: ДВУ, 1928.—С. 374—375), звідси вони перекочовували в довідники "Українські письменники. Біо-бібліографічний словник" (К., 1965.— Т. б) та "Письменники Радянської України" (К., 1970), а також в енциклопедії.

Народився письменник у селі Чаплі під Катеринославом у селянській родині (Це загально прийнята думка, яка є хибною, і виникла вона від відсутності глибокого аналізу біографії нашого великого земляка. Валер'ян Підмогильний народився в селі Писарівка Синельниківського району. Це між селами Роздори та Вербове Павлоградського району. Ще маленьким його батьки пересилились до панської економії в село Чаплі, це коло сучасного Придніпровська. ) Закінчив 1918 року реальне училище в Катеринославі. У 1919 році вступив до університету, але навчання не закінчив. Учителював у Катеринославі, в Павлограді. 3 1921 року працював у Києві "по видавництву". Ось такі дані, взяті із книжки А. Лейтеса та М. Яшека. Посилалися на бібліографічне видання: Лебідь А., Рильський М. "За 25 літ. Літературна хрестоматія". Упорядники згаданого нами "Біо-бібліографічного слов-ника" ці дані розширюють: "В 1921 році вчителював у Ворзелі на Київщині, водночас учився в університеті, але незабаром залишив вуз і повністю віддався літературній роботі. Виходячи з цього, автори біографічної довідки в "Українській радянській енциклопедії" (перше і друге видання) впевнено писали, що В. ПідмогильниЙ учився в Київському університеті (ІНО). Певний дисонанс до цих даних вносила біографічна нотатка Василя Верниволі, вміщена на початку книжечки В. Підногильного В епідемічному бараці" (Київ — Лейпціг): "Щодо особи автора, то він родом із Павлограда на Катеринославщині (інформація непевна — В. ЯГ.), скінчив реальну гімназію в Катеринославі і був якийсь час студентом фізико-математичного факультету інституту Теоретичних наук у Катеринославі, але ж від осені 1921 року перебував на Київщині — волею-неволею вчителює в трудовій школі, наскільки дає йому часу сучасне важке становище на Україні, займається письменством".

Оце й усі матеріали, що ми мали досі І тільки влітку 1990 року Володимир Мельник, ознайомившись із архівами КДБ УРСР, зміг зробити ряд суттєвих уточнень і доповнень. Справді, В. Підмогильний народився 1901 року в селі Чаплі на Катеринославщині. З 1910 по 1918 р. вчився в Катеринославському Першому реальному училищі. Восени того ж року вступив на математичний факультет Катеринославського університету, де пробув до 1919 року; навчання справді полишив і взимку 1919-го перейшов до відділу народної освіти, де працював секретарем секції художньої пропаганди. Одночасно вчителював — викладав математику. В 1920 році був відряджений до Павлограда у відділ народної освіти, де пробув до половини 1921 року. Звідси переїхав до Києва, працював близько двох місяців бібліографом у Книжковій палаті, потім перебрався до Ворзеля, де викладав у школі українську мову й політосвіту. У 1923 році із Ворзеля перевівся знову до Києва, до 3-ї Залізничної школи. Але до педагогічної діяльності письменник, очевидно, покликання не мав (згадаємо оте "волею-неволею вчителює в трудовій школі", як сказав В. Верниволя. Під цим псевдонімом друкувався відомий український літературознавець і мовознавець Василь Сімович. Свої дані він, очевидно, брав таки від самого В. Підмогильного, хоч і в його нотатці є ряд неточностей). В 1924 році став працювати у видавництві "Книгоспілка" й перейшов на творчі хліби. Але жити творчою працею в той час було неймовірно важко, тож з 1928 року ім'я Валер'яна Підмогильного, як редактора, з'являється на обкладинці першого номера журналу "Життя Й Революція" —одного з наЙсолідніпшх тодішніх часописів. У 1929 році це ім'я ще стоїть на літніх випусках журналу, потому пишеться тільки:

"Редагує колегія". Це не випадково, адже на Україні в той час почалися сумнозвісні події із процесом так званої "Спілки визволення України" (СВУ), сфабрикованим органами ДПУ. Фіксуємо, принаймні, той факт, що В. ПідмогильниЙ змушений був не тільки покинути роботу в "Житті й Революції", а й у грудні 1929 року переїхати з Києва до тодішньої столиці — Харкова. Цю сторінку в житті Підмогильного ще треба заповнити, знаємо тільки, що його прихистив з родиною в будинку "Слово", відступивши кімнату, інший вельми цікавий письменник О. Варавва (О. Кобець). Знаємо також, що з вересня 1932 по квітень 1933 року він працював у видавництві "Рух" консультантом із зарубіжної література, проте в основному письменник віддавався творчій, зокрема інтенсивній перекладацькій праці. 8 грудня 1934 року в будинку творчості Заньки під Харковом тридцятитрьохрічного письменника заарештовують, судять разом із іншими і засилають на Соловки, де йому довелося пробути (в ізольованій камері) три роки. Останній лист із Соловків датується 2 червня 1937 року. Офіційна дата смерті письменника — 19 грудня 1941 року ("Біо-бібліографічний словник") — береться дослідниками під сумнів. Найпевніше його розстріляли восени 1937 року, коли на Соловках відбувалося масове знищення політичних в'язнів.

Валер'ян Підмогильний був реабілітований у 90-ті роки, про нього почали з'являтися згадки в інформаційних виданнях. Щоправда, до оригінальної творчості письменника офіційне ставлення лишалося виключно негапдйним. Так, П. Колосник у передмові до "Антології українського оповідання" у 4-х томах, де В. Підмогильному місця не знайшлося, писав у 1960 році: "В 20-х роках на проблемі яового побуту схрещувалися найрізноманітніші ідейно-естетичні програми, серед них були Й од-верто реакційні. Характерні 8 цього погляду ранні оповідання В. Підмогильного, зібрані в двох книжках "Твори, т. 1" і "Проблема хліба". В його оповіданнях двадцятих років головним героєм виступав міщанин, що наплював на усвячені традиції старого побуту, а на новий побут, народжений соціалістичною революцією, дивиться очима зарозумілого блазня (? — В. Ш.). Причім, це не просто Обиватель, ні, це інтелігентнтний міщанин, який начитався Ніцше, Гартмана, Шопенгауера, Фрейда і з "високостей" філософського буржуазного індивідуалізму глумиться над радянською дійсністю". Маємо тут в усій красі вульгарно-соацю-логічний погляд на письменника, перейнятий злостиво-знищувальним тоном. При цьому йшлося не про естетичний аналіз того чи того твору (критикові це не потрібно), а про елементарне наліплювання політичних ярликів" які, ніби державна печатка, ставилися на певне літературне ім'я. Раз недогідне, отже, реакційне (хоч по-справжньому реакційною треба назвати таку "критику"), а коли вже реакційне, то обов'язково під негативним (позитивного бути не могло) впливом Ніцше, Шопенгауера, Фрейда. Рецидиви цієї "естетики" відчувалися аж до останнього часу — це було причиною, чому в 60-ті роки творів В. Підмогильного не видавали. Більше пощастило його численним перекладам із французької літератури. їх (зокрема Гі де Мопасана) друкували І в тридцяті, і в п'ятдесяті роки, щоправда, без зазначення імені перекладача, і тільки в шістдесяті воно біля цих перекладів з'явилося. У вузьких літературних колах його читали, навіть захоплювалися, але до читача, якому недоступні оті давкі, рідкісні, бо майже знищені, видання, письменник залишався цілком невідомий. І це в той час, коли В. Підмогильний не тільки визначний письменник свого часу, на чому наголошувала критика, а й активний творець української літератури XX століття.

Так, критика 20-х років І справді підкреслювала особливу талановитість Валер'яна Підмогильного, але не менше вона його й паплюжила, особливо напостівська, вульгарно-соціологічна, яка намагалася цілковито підпорядкувати літературу певним ідеологічним доктринам, зовсім не зважаючи на специфіку літератури як мистецтва і забуваючи, що основне завдання літератури — яе скороминущі гасла, а людська душа, людинознавство. Така критика не тільки ганила В. Підмогильного, вона просто писала на нього публічні доноси, вимагаючи розправитися з ним, що, зрештою, і сталося. В. Підмогильному робить честь те, що вія, терплячи шалені атаки авантюристів од літератури, зумів втриматися на позиції письменника серйозного, глибокого, який порушує не позірно актуальні, а по-справжньому злободенні проблеми, що стояли перед людиною його часу; він залишився повен уваги до людини і співчуття до неї і з цієї дороги не зійшов. Завжди пильно вдивлявсь у свого героя, аналізував, розкладав його "я". Вія, можна сказати, психологічний письменник, бо аналіз людської психіки — його головне художнє завдання. Водночас, він суворий аналітик своєї доби, тобто воістину сучасний письменник: бачить свій час у сотнях промовистих деталей, і за його творами легко уявити оті вже нам далекі двадцяті роки, бо умів відтворити свій час з блискучою й неперевершеною правдивістю. Але, попри негоцію критики, попри вульгарні й ворожі наскоки на цього серйозного письменника, його писання все-таки мали можливість вийти у світ, вони читалися й робили свою гуманізуючу справу у ті темнаві часи.

Це не принагідні зауваги — у своїй-бо творчості Валер'ян Під-могильняй продовжував традиції класичної літератури, яка свою поетику будувала на увазі до людини, а виявлення в людині добра і зла вважала одним із проблемних важелів.