Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай" Ліни Костенко (курсова робота)

Реферат з української літератури

Тема: Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах "Маруся Чурай".

Переходячи до вивчення роману Ліни Костенко "Маруся Чурай", мусимо бодай кілька хвилин вділити на вияснення історичної особи — легендарної піснярки Марусі (Марії) Чурай. Про те, що це не видумана, а реальна постать, свідчив ще знавець літератури й фольклору Владіміров, а О.Шкляревський написав і опублікував у 1 877 році в журналі "Пчела" в Петербурзі розвідку-нарис. Деякі легенди й свідчення дають можливість приблизно визначити роком народження Чураївни 1625. Вважають, що Маруся була дочкою козацького старшини — урядника полтавського добровільного козачого полку Гордія — і полтавської трудівниці Горпини. Під час сварки з шляхтичем, який довго і підло знущався над людьми, не минав нагоди довести українцям, що вони "бидло", батько Марусі вихопив шаблю, вбив напасника, а сам врятувався від несправедливого польського суду, який би навіть не став розбиратися, хто був винен, тим, що втік на Запорізьку Січ і пристав до нереєстрового козацтва. Під час козацько-селянського повстання у битві під Кумейками у 1637 році Гордій Чурай разом з гетьманом Павлюком потрапив у полон до польського гетьмана Потоцького і був страчений у Варшаві як один з лідерів визвольної боротьби. Маючи чудовий голос і ліричну душу (дівчині приписують понад двадцять народних пісень), Маруся спромоглася на велике кохання до козацького сина Гриця Бобренка. Фольклорист О.Шкляревський описав портрет Марусі Чурай, який висів на стіні у діда відомого українського письменника Г.Квітки-Основ'яненка і нібито був змальований з натури; "Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненька (тобто, невелика на зріст, трохи худорлявенька, мініатюрно складена), струнка, як струна, з маленьким, але рельєфно окресленим під тонкою білою вишитою сорочкою бюстиком, з маленькими ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглого личка, на якому виступав рум'янець, з карими очима та густими бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін. Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками... Але при цьому у Марусі було круте, трохи випукле гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбинкою ніс". На основі цього опису свою картину намалював художник Самусєв. Прекрасний портрет Марусі Чурай створила також українська художниця Ф.Матвієнко. Співачка намальована в пишному національному одязі на тлі розкішної української природи, серед квітів і червоних кетягів калини, над якими літають пташки.

Деякий час Маруся і Гриць зустрічалися й щиро любилися. Проте заради багатства й за підказкою матері вдовин син посватав дочку осаули ВиІІгаяка Галю (Ганну). З розпачу й образи Маруся отруїла Гриця, а у своєму злочині під час похорону призналася словами пісні "Ой не ходи, Грицю..." Безперечно, якщо таке відбулося дійсно, судова справа мусила бути зафіксована в архівних документах, але вони не збереглися через пожежу у Полтаві в 1658 році, коли місто згоріло дощенту. У радянські часи Іван Хоменко, розшукуючи матеріал для свого твору "Маруся Чурай", знайшов у бібліотеці АН УРСР цікавий документ — текст вироку полтавській піснетворці.

У нарисі про Чураївну О.Шкляревський підкреслює, що коли у день страти Марусі на майдані зібрався великий натовп і два кати витягли на поміст майже непритомну дівчину, Іван Іскра на коні прорвався до місця страти і встиг вручити універсал Б.Хмельницького, яким гетьман відмінив вирок полтавського суду й дарував життя відомій співачці.

До образу Марусі Чурай у літературі митці зверталися дуже часто. Згадаймо лише історичну повість російського письменника О.Шаховського "Маруся — малоросійська Сафо", драми українських митців Г.Бораковського "Маруся Чурай" — українська піснетворка", М.Кропивницькрго "Дай серцю волю — заведе в неволю", М.Старицького "ОЙ не ходи, Грицю", поеми Л.Боровиковського "Чарівниця", С.Руданського "Розмай", драматичну поему В.Самійленка "Чураївна"... Та в усіх цих творах розглядався виключно любовний аспект драми життя легендарної співачки, що, безперечно, занижувало її Історичну роль для нації і рідного краю як співця і зовсім не давало можливості показати історичне тло, розорену поляками, але не скорену й готову до боротьби під булавою Б.Хмельницького Україну. Ліни Костенко, поставивши в центр свого Історичного полотна легендарну дівчину, заговорила насамперед не про кохання, а про насущні проблеми своєї нації і держави. Про "Марусю Чурай" Ліни Костенко І.Дзюба найвищої думки; "Маруся Чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності, а цілість надає кожній частині вищого значення. Він живе наскрізною симфонічною взаємопов’язаністю, взаємопідсиленням. Михайло Слабошпицький теж ставить історичний роман Ліни Костенко на перше місце не тільки в її творчості, а й серед українських творів XX століття: "Маруся Чурай" Ліни Костенко — не просто наша обікрадена й поганьблена Історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це — партитура вічних мотивів духовного буття народу... Чи й треба казати про те, якої неймовірної популярності зажив цей роман у нас тільки за одне десятиліття літературного життя! Мені здається, якщо в національному письменстві є такі твори, як "Маруся Чурай", значить, воно не безнадійне, І не безнадійна доля того слова — воно виживе і вистоїть у цьому складному н трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу".

Є твори, настільки художньо цілісні, що необережне втручання ззовні (примітивний аналіз чи хибні пояснення) можуть зруйнувати їхню первинну красу, знівечити зміст, спотворити до невпізнаний образи-персонажІ.

Чим талановитіший твір, тим менша потреба на уроках розбирати його "до гвинтика". Чим більшу долю філософського бачення вкладено в художнє полотно, тим менше шансів пояснити його єдино правильно і потрактувати однозначно. Добре, якби такі твори сприймалися кожним Індивідуально, без нав'язування вже готової думки. Але чи готовий читач-учень до такого сприйняття?

Не раз будучи присутньою на уроках вивчення роману Ліни Костенко "Маруся Чурай", я здригалася від повного нерозуміння твору самими словесниками, не говорячи про учнів, дивувалася примітивній однобокості трактування образів, абсолютно непотрібній дилемі "труїла чи не труїла", дилетантським домислам того, чого в романі немає.

Але ж, заперечать мені вчителі, не пояснювати учням тексту роману також не можна, не вимагати учнівських суджень про твір означає не знати, чи прочитали, чи зрозуміли зміст, що осудили, а що взяли за взірець. Безумовно, опрацьовувати цей високоталановитий роман на уроках треба, але при цьому слід звертати увагу не тільки на сюжет і композицію, а найперше на підтекст; руйнувати свої й учнівські стандартні уявлення про добро і зло, яких у чистому вигляді в житті немає; заглянути в душі персонажів так глибоко, щоб побачити І темні закутки, і яскраві спалахи духовного Вогню.

"Маруся Чурай" Ліни Костенко — історичний роман у віршах. Роман. Ллє у віршах1.1 цього не треба ні на мить забувати при вивченні. Саме тому на уроці необхідно наводити не просто цитати на підтвердження чи спрощення певної думки, а передовсім ті афористичні філософські судження, які в ліриці як роді літератури, відіграють особливу роль, сповнюючи твір естетичною красою І могутньою виховною силою. Таких афоризмів у романі чимало, І кожен з них — філігранне відшліфований самоцвіт, туго вправлений в чудову оправу.

Як твердять науковці, шляхів аналізу художнього твору не так уже й багато: аналіз "услід за автором", сюжетно-композиційний аналіз і пообразний аналіз. І перший, і другий, і третій в нашому конкретному випадку ефективним, думаю, не буде. Специфіка роману "Маруся Чурай" відштовхує аналіз "услід за автором" як щось для нього чужорідне і пародійне, бо краще і більше сказати, ніж це зробила Ліна Костенко, вчитель не може, а кажучи гірше і менше, знищить право учнів на первинне, неупереджене сприйняття тексту учнями. Сюжетно-композиційний аналіз теж не дасть відчутних наслідків, бо не охоплює власне ліричної сторони, а тільки акцентує на епічній. Пообразний же при всіх зусиллях і майстерності вчителя залишає поза увагою образи другорядні й епізодичні, які у романі відіграють суттєву роль, бо часто вириваються на передній план, інколи навіть притінюючи головні образи, постійно конкуруючи з ними за силою художнього вирішення і типовістю. Отже, виникає потреба в аналізі-конгломераті.

Роман складається з дев'яти розділів, кожен з яких має добре продуману назву. Твір починається фактично із розв'язки, причому несподіваної І страшної, через що тяжіє до новелістичного жанру, а розташування частин композиції у нехронологічному порядку тільки збільшує напругу й загострює цікавість. Художнє полотно "Марусі Чурай" надзвичайно компактне—нічого ні додати, ні забрати. Позасюжетний розділ "Ділова Балка" і фантастичний образ Хо теж абсолютно вмотивовані й виважені. В образі діда Галерника і його самотньої оселі утверджено не лише ідею безсмертя нашого народу на велелюдному роздоріжжі Європи, а й проведено своєрідну лінію духовного родоводу (дід Галерник — Маруся Чурай — Іван Іскра). Образ Хо — не просто витвір уяви ув'язненої Марусі, а субстантивоване вираження гнітючої самотності, при якій спілкування з людьми болюче й зайве, але спілкування з самим собою — єдиний, порятунок від розпачу й божевілля. Розділ "Сповідь" г. екскурсом у минуле, в ньому сконцентровано і зав'язку, і кульмінацію, але вважати його початком змісту твору неправильно, бо це зруйнує сюжет і спотворить композицію. Правильніше буде матеріал цього розділу зіставляти з відповідними подіями, вчинками, образами з інших частин роману, щоб мати про них повніше уявлення.

Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно й всеохоплююче відображає історичну епоху.