Своєрідність поета саме в тому, що він, будучи дійсно зв’язаним із простим народом, не поривав цього зв’язку протягом всього свого життя, хоч досяг вершин наук того часу.
28. Учень: Я, Рокуел Кент.
Я американський художник і американець плоттю і кровю, але те, що я бачив із творів Шевченка-художника, і те, що я знаю про нього як про поета, викликає найглибші чуття щирого захоплення його талантом і творчістю. Я пишаюся цими творами, немовби я сам українець. Ваш Шевченко – це мій Шевченко. Я люблю і ціную Шевченка.
29. Учень: Я, Назим Хікмет, турецький письменник, вважаю: до того часу, поки народи будуть воювати за свою національну незалежність і демократичні права, вірші Шевченка читатимуться на різних мовах.
Ну, а потім? Потім, коли на землі не залишиться жодного пригнобленого народу, жодної пригнобленої людини? Чи звучатимуть тоді пісні Шевченка? Звичайно, звучатимуть. Полум’яні пісні великого українського поета стануть для людей пам’яттю про далекі часи. Люди читатимуть Шевченка, знаходячи радість у тому, що їх внутрішній світ рідний красі тих гаїв, степів, місячних вечорів, що їх оспівав Шевченко в своїх поезіях. Поки б’ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка.
30. Учень? (читає "Заповіт" під музику).
31. Усі разом: Ми тебе не забули, Тарасе!
1. Тамерлан – середньоазіатський правитель і завойовник.
2. Брути – Люцій Юній Брут (до н.е.) очолив повстання з трону Прутського царя Тарквінія Гордого. Марк Юній Брут – один з організаторів вбивства імператора Юлія Цезаря (до н.е.). Тут Шевченко назвав Брута як борця проти деспотизму.
3. Коклес – легендарний римський герой, відомий тим, що врятував Рим, сам-один обороняючи міст на річці Тібр від війська Прутського царя Порсни.
1а. Учень: Не на шовкових пелюшках,
Не у величному палаці –
В хатині бідній він родивсь
Серед неволі, тьми і праці.
22а. Учениця: Нещасна мати сповила
Його малого й зажурилась...
І цілу ніченьку вона
За сина-кріпака молилась.
22б. Учень: І Бог почув молитву ту,
І дав душі убогій силу,
І в руки хлопцеві вложив
Співецьку чародійну ліру.
* * *
Ось ми і перегорнули останню сторінку нашого літературного свята "Думи мої, думи мої" присвяченого Т.Г.Шевченку. Доторкнулися душею до палкого нескореного серця поета.
Думи й помисли Тараса Шевченка були про Україну, про її народ, його долю нещасливу.
То ж нехай заповіт великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти мову народу, його звичаї, його пісні і пронести через віки у майбуття.