Поема Івана Франка "Мойсей"

Поема Івана Франка "Мойсей"

Поема "Мойсей" — вершинний твiр Iвана Франка, окраса i гордiсть вiтчизняної лiтератури. Це глибокий фiлософський твiр про майбутнє українського народу, про взаємини вождя i народу в процесi наполегливого шукання "обiтованої землi", про майбутнi сили мас, здатних висунути iз свого середовища в процесi революцiйного руху проводирiв, що приведуть до перемоги.

Поема писалася одним подихом, на великому творчому пiднесеннi. Цьому значною мiрою сприяли тогочаснi революцiйнi подiї, що живо-творною силою наснажували думку поета. Покладена в основу твору бiблiйна тема, по-своєму переосмислена Франком, набуває актуального значення: у старi релiгiйнi образи i картини Франко вклав новий революцiйний змiст, глибоку фiлософську думку.

В передмовi до твору I. Франко писав, що основною темою поеми вiн зробив смерть Мойсея, як пророка, не визнаного своїм народом. Конфлiкт Мойсея з народом корiниться не в егоїстичних прагненнях його як вождя i пророка. Мойсей — втiлення безмежної доброти i вiдданостi своєму народовi:

О Iзраїлю! Якби ти знав,

Чого в серцi тiм повно!

Якби знав, як люблю тебе,

Як люблю невимовно!

Але втомлений, фiзично i духовно, народ стає жертвою провокацiї Мойсеєвих ворогiв — Датана i Авiрона, — зневiрюється в доцiльностi походу, перетворюється на юрбу "номадiв лiнивих". Це призводить до сутички Мойсея з народом, а далi й до цiлковитого розриву з ним. У конфлiктi з народом — трагедiя Мойсея як пророка. Демон зневiри Азазель отруює його душу сумнiвами, вириває з неї розпачливий крик: "Одурив нас Єгова!" За зневiру цю Мойсей був покараний: вiн помер на порозi землi своїх предкiв, побачив її, але не вступив на неї.

Та безмежна вiдданiсть своєму народовi не пропадає марно. Смерть самотнього вигнанця — Мойсея — пiднiмає народ до нового походу на чолi з "князем конюхiв" — Єгошуа — i продовження свого нелегкого шляху, бо щасливе майбутнє було вже близько. Нiщо не в силi спинити переможний рух народу, бо народ є творцем iсторiї, йому чужий всякий застiй, тупцювання на мiсцi. Цю фiлософську думку I. Франко розвиває у всiй поемi. Саме тому вiн робить народ головним героєм свого твору.

Таким чином, поет показав, що вождь народу не може мати жодних хитань i сумнiвiв у справедливостi обраного ним шляху. Зневiра в сили народу, навiть миттєва зневiра — злочин, який заслуговує на покарання.

Мойсей вiдданий своєму народовi, беззавiтно любить i бореться за його визволення, але на хвилину вiн схибив у своїй вiрi. За це зазнав жорстоко го покарання. Вождь повинен бути цiльною людиною, бути завжди зi своїм народом, вiрити в його сили.

Поема "Мойсей" стала улюбленим твором революцiйної молодi як на Українi, так i в Росiї.

Навiть в часи повної зневiри, коли здавалося, що нiякого просвiту в життi уже не буде, Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любовi до людини i високої вiдповiдальностi перед трудящими, суспiльна праця на їх користь.

Поетична творчість І.Франка — видатне явище в українській літературі. Воно вражає обширом та глибиною зображення життя й душі народу.

Франко любив свій народ, вболівав за долю України, вірив у світле майбутнє українського народу, який боровся за самостійну державність. Все життя письменника — боротьба за єдність держави, за свій народ.

І саме в поемі "Мойсей", яка є вершиною в літературній

спадщині Каменяра, поет осмислює історичну долю, українського народу, трагічні шляхи його життя, відображає його прагнення до національної самостійності, до волі.

"Мойсей" — то залишений у спадщину "духовний заповіт" митця своему народові. Це твір про українців і про Україну.

Поет розповідає нащадкам про історичну долю предків:

Hароде мій, замучений, розбитий,

Мов паролітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу...

Франко усвідомлює, що не може довіку бути в рабстві народ. Він дивується, що народ не вірить у свої сили, по-рабськи підкоряється, не має сили духу. Запитує митець: " Hевже дух рабства і внутрішня пустота залишаться назавжди?"

Поет стверджує віру у силу народу. Переконання його в тому,

що народ не зупиниться не перед якою силою на шляху до боротьби, до революції.

Зневіряється люд у словах і діяннях пророка: "Hабрехали пророки! У пустині нам жить і вмирать! Чого ще ждать? І доки?" Лише після смерті Мойсея люди зрозуміли істинність його дій. З народу легковірого й некерованого він стає народом-силою, яка легко змітає зі свого щляху всі перешкоди.

Щоб продовжити шлях до свободи, народ обирає собі нового вождя з народу і в невдовзі досягає обіцяної пророком землі.

Ми вже бачимо народ єдиний у своїх прагненнях до свободи рідного краю, яку заповіли їм предки, народ-переможець. Hіщо не може спинити революціного руху народу-велетня, бо він є творцем історії. Історія не стоїть на місці, тому народ не має права на спокій, бездіяльність.

Франко вірить в історичну перспективу українського народу:

Та прийде час і ти огнистим видом

Засяєш у народі вольнім колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Поемою "Мойсей" Іван Франко будив національну самосвідомість, піднімав з рабства народ, надихав його на боротьбу і віру.

Hам заповів Каменяр збудувати Українську державу, що "буде рівною в Європі, і в світі буде мати своє місце". Так бережімо ж дух національного відродження!

"Hаша Леся" — говоримо просто і звично, ніби про найдорожчу, найближчу і рідну людину. Образ Лесі Українки входить у життя з першими піснями й віршами, першими друкованими рядками, полонить серце своєю великою любов'ю до народу, мужністю і величчю, своєю незламною силою. Ось уже понад сто років живемо з її натхненною поезією.

Леся — ніжна, тендітна, невиліковно хвора, але мужня, сильна духом. Вона в найтяжчих випробах долі не дала розчавити себе. Вона піднеслася над своїм часом, над своєю похмурою епохою, над своїм болем. Міцне духовне здоров'я, яке кипіло у її поезіях мужністю, нескореністю, любов'ю, допомогло їй в цьому. Саме ці мотиви звучать у багатьох ліричних творах поетеси:

Hі, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Свої симпатії вона віддає тим, хто не корився долі, співала хвалу натурам одержимим. Під час читання її творів в уяві постає титан, який співає про долю рідного народу, бачиш мужніх і сильних духом українців, що борються і закликають до боротьби, до помсти.

Hе поет, хто забуває

Про страшні народні рани...

...........................

І тепер нащадки графські

Тюрми міцнії будують,

А поетові нащадки

Слово гостреє гартують.

Леся любить рідну землю, свою Волинь, свою Україну. І її поезії сповнені любові до рідного краю. Вона, подібно своєму Прометеєві, любить людей, має бунтівний дух і нездоланну мужність.

Прометей — втілення найславніших героїв усіх народів і віків:

О, не один нащадок Прометея

Блискучу іскру з неба здобував.

Прометеїзм властивий всій творчості Лесі Українки. Адже і її називають дочкою Прометея. Вона протягом усього свого життя оспівує людину-борця, звитяжця, яка здатна на самопожертву в ім'я високої мети.

Оспівує поетеса в своїх віршах свій народ, його стійких і мужніх синів, що не шкодували свого життя за рідний край. Вона приходить до висновку, що сильною людина стає, коли збагне свій обов'язок:

... сором мовчки гинути й страдати,

Як маєм у руках хоч заржавілий меч.

Поетеса вірить у нащадків Прометея. Вона впевнена, що саме вони запалять вогонь волі. Hезламність духу Лесиного і віра у безсмертя поетового слова звучать у вірші " Хто вам сказав, що слабка...":

Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?

Другої такої, як Леся, не було, не має і не буде на світі. Леся — неповторна. Вона справжня дочка мужнього і сильного народу — українського. Вона безсмертна, як безсмертний і наш народ. Вогонь від Прометея, відданий нею народові — то надія, сподівання на визволення, на волю.

Відроджується держава Україна, а разом з нею і її народ.

Вона, наче Мавка, прокинулась від зимового сну і каже світові устами дочки Прометея:

Hі! Я жива! Я буду вічно жити!

Як "Мойсей" Мiкеланджело — один з найвидатнiших творiв свiтового мистецтва, так i однойменна поема I. Франка — унiкальне явище не лише в українськiй, а й свiтовiй лiтературi.

Написаний у перiод пiднесення революцiйного руху в Росiї й в Українi "Мойсей" став визначною вiхою у творчостi Каменяра, розкрив новi гранi його поетичного генiя, з великою силою засвiдчив глибоку вiру Франка у невичерпнi сили народу, i свiтле майбутнє своєї вiтчизни.

Франко прагнув не лише висловити свої погляди на минуле рiдного народу "замученого, розбитого", а спрямувати його на активнi дiї, на здобуття людських прав. Ця думка є основною фiлософською сентенцiєю твору. Вона знайшла iдейно-художнє втiлення у прозi.

Поема "Мойсей" порушувала важливi проблеми, якими жило українське громадянство в часи революцiйного пiднесення: зростання свiдомостi трудящих мас та їх iсторична роль, вiддане служiння народовi, суспiльна роль слова; мобiлiзуюче значення смертi героя; поступ народу. Твiр пробуджував у народi моральнi сили, полiтичну свiдомiсть, революцiйний дух.

Тему та iдею ясно визначає пролог. Поет висловлює глибокий жаль з приводу того, що українському народовi, роз'єднаному Австро-Угорською монархiєю i царською Росiєю — суджено було нести безмiрнi страждання, а також тверде переконання, що всi жертви, злигоднi й муки не пройдуть марно. На думку I. Франка, визволення українського народу i возз'єднання його в єдинiй вiльнiй державi може вiдбутися разом iз визволенням iнших народiв.

Обравши за основу бiблiйну легенду i, вiдповiдно до свого задуму, змiнивши її, I. Франко намалював в образi Мойсея вождя, що самовiддано служить народовi, любить свiй народ i присвячує себе боротьбi за його майбутнє. На шляху до високої мети перешкоджають йому дрiбнi людцi, що вважають за мету не великий iдеал, а мiзерну особисту користь, намагаючись демагогiчно схилити до цього маси:

Серед них Авiрон i Датан

Верховодять сьогоднi.

На пророцькi слова, — їх одвiт:

"Нашi кози голоднi!"

Датан i Авiрон розвiнчуються поетом як "лихi демони громади", що прагнуть вiдвернути її iз обраного шляху, яким веде Мойсей.