Михайло Лермонтов, життя і творчий шлях

РЕФЕРАТ

на тему:

Михайло Лермонтов,

життя і творчий шлях (1814-1841)

ЛЕРМОНТОВ Михайли Юрійович (1814-1841)

Михайло Юрійович Лермонтов народився 15 жовтня 1814 р. у Москві в родині капітана у відставці. Рано залишився без батьків. .Виховувався бабусею Є. О. Арсеньєвою, яка дала йому різнобічну освіту. Дитинство Лермонтова пройшло у її маєтку — с. Тархани (Пензенська обл.), де майбутній поет спостерігав картини селянського побуту, й сільської природи, прислуховувався до народної пісні, переказів про Степана Разіна, Ємельяна Пугачова. Глибокий слід у пам'яті Лермонтова залишили поїздки з рідними на Кавказ (1818, 1820, 1825). У 1828-1830 рр. навчався в Московському університетському благородному пансіоні; почав писати вірші, створив перші поеми ("Черкеси", "Кавказький бранець"). Велике значення для формування світогляду Лермонтова мали роки перебування в Московському університеті (1830-1832) одночасно з Бєлінським, Герценом, Огарьовим, які вже тоді мали вплив на загальний ідейний рівень студентства. У цей час поет написав ліричні вірші, поеми, драми, що виразили ненависть до деспотичної влади і кріпосницького права. Після зіткнення з реакційною професурою Лермонтов покинув університет, переїхав до Петербурга і вступив до школи гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів, у якій провів "два страшних роки", заповнені військовою муштрою. Уривками, потайки Лермонтов працював туї над романом "Вадимо 1834 р. він закінчив школу і став офіцером лейб-гвардії Гусарського полку, що стояв у Царському Селі, але багато! часу проводив у Петербурзі. У цей час він пише драму "Маскарад" (1835). Крутий перелом у творчості й долі поета стався. 1837 р. Вірш "Смерть поета" — гнівний відгук на загибель Пушкіна — засуджував не .тільки вбивцю, ай двірцеву знать — винуватицю трагедії, що сталася. Цей твір у списках розійшовся по всій Росії. Лермонтов був заарештований, а згодом переведений до Нижньогородського драгунського полку, що знаходився у Грузії. Під час заслання він зустрічався з опальними декабристами; познайомився з грузинською інтелігенцією, цікавився фольклором гірських народів, їх побутом і мовою. Кавказькі теми посіли чільне міцне місце у творчості Лермонтова — письменника і художника. 1838 р. після клопотань Арсеньєвої й Жуковського Лермонтова було переведено до Гродненського гусарського полку, що стояв під Новгородом. Через півроку йому дозволили повернутися у лейб-гвардії Гусарський полк. Вірші Лермонтова стали регулярно з'являтися у пресі. Великий успіх мала історична поема "Пісня про царя Івана Васильовича...". Лермонтов зблизився з редакцією часопису "Отечественные записки", познайомився з Бєлінським. У лютому 1840 р. за дуель з Ернестом де Варантом, сином французького посла, Лермонтова було віддано до військового суду й згодом вислано на Кавказ до діючої армії. Як учасника тяжкого бою при р. Валерік у Чечні, його двічі представляли до нагород, але цар, не бажаючи полегшити участь поета, відхилив ці подання. У лютому 1841 р. Лермонтову дозволили коротку відпустку у столицю для побачення з Арсеньєвою, але невдовзі, сповнений похмурих передчуттів, він мусив знову вирушити до полку. В останні місяці життя поет створив свої найкращі вірші — "Батьківщина", "Бескид", "Суперечка", "Листок", "Ні, не тебе так палко я люблю...". Останній твір Лермонтова — "Пророк".

Повертаючись до полку, він затримався для лікування в П'ятигорську. Таємні, недоброзичливці, що добре знали про ставлення до Лермонтова у двірських колах, сприяли виникненню сварки між ним та офіцером Мартиновим і не запобігли дуелі, яка закінчилася вбивством поета. Сталося це 15 липня 1841 р.

Лермонтов був похований на міському кладовищі у П'ятигорську. Згодом труну з його тілом перевезли в с. Тархани й поховали в сімейному склепі Арсеньєвих.

Лермонтов виступив у російській літературі як спадкоємець і продовжувач Пушкіна в епоху, коли дворянська революційність (після розгрому декабристського руху в 1825 р.) шукала нових шляхів розвитку. Уже юнацька поезія Лермонтова була перейнята пристрасною мрією про свободу, містила заклик до дії. Послаблення суспільного руху забарвило його творчість у песимістичні тони, але тоді ж почав складатися і гострокритичний погляд поета на сучасність; уже в ранніх віршах помітна туга за ідеалом. Розвиваючи деякі художні принципи Пушкіна, Лермонтов виразив новий етап у розвиткові російської суспільної свідомості, і це визначило глибоку своєрідність його поезії, про яку Бєлінський писав: "Нигде нет пушкинского разгула на пиру жизни; но везде вопросьі, которьіе мрачат душу, леденят сердце... Да, очевидно, что Лєрмонтов позт совсем другой зпохи й что его поззия — совсем новое звено в цепи исторического развития нашего общества". Творчість Лермонтова надихали традиції романтичної лірики декабристів, йому була близька бунтівлива поезія Дж. Байрона. Особливості романтичного мистецтва відповідали індивідуальному складу Лермонтова — поета, допомогли йому виразити волелюбні й бунтівливі ідеали, утвердити ідею свободи особистості. Лермонтовський романтизм далекий від усякої споглядальності, сповнений трагічно загостреного почуття, напруженої думки; при цьому він включає елементи реалістичного бачення світу, які поступово ставали домінуючими. Із II половини 30-х років творчість поета стає різноманітнішою за змістом, багатшою жанрово та стилістично.

У творчості Лермонтова тісно переплелися громадянські, філософські й суб'єктивні, глибоко особисті мотиви. Він уніс у російську поезію "залізний вірш", відзначений нечуваною досі енергією вираження думок.

Творчість поета поділяють на три періоди: ранній (1828-1832), перехідний (1833-1836) і зрілий (1837-1841).

Наприкінці першого періоду М. Лермонтов переоцінює багато цінностей, у тому числі й щастя, яке стає для нього майже синонімом заспокоєності, відмежованості від нещасть і страждань, що переповнюють життя. Тож не випадково 1832 р. стає роком написання вірша "Вітрило", який став не лише підсумком ранньої лірики поета, а й класикою російської поезії. За символіко-пейзажними картинами й образом вітрила у вірші вимальовується цілісна художня концепція людини і світу. Уся художня структура твору пронизана зіткненням і єдністю протилежностей. Це властиво й центральному загально-символічному образу вітрила. З одного боку, він є відображенням авторського "я", його пошуків свого місця й призначення в океані буття; з другого — він уособлює людський дух, що безкінечно розвивається, його вічну незаспокоєність і незадоволеність теперішнім, поривання в майбутнє. Суперечлива єдність в образі вітрила двох планів втілюється і в поділі кожної строфи на дві рівні частини, де в перших двох рядках мальовничо-зображальними засобами відтворюється "епічний" образ вітрила і навколишнього світу, а в наступних двох рядках кожної строфи — експресивно-виразний, власне "ліричний" коментар до цих картин. Суто романтичний характер мають більшість останніх лермонтовських балад, серед яких "Три пальми" (1839). Три пальми, що росли в далекій аравійські пустелі й давали притулок холодному струмку, мріють бути корисними і нарікають Богові на свою нікчемність. Але коли здійснилася їхня мрія, й до оази підійшов караван, під сокирою "...пали без жизни питомцы столетий". Переночувавши, караван продовжив свій шлях, залишивши позаду себе лише "пепел седой й холодньїй".

Й ныне все дико й пусто кругом — Не шепчутся листья с гремучим ключом: Напрасно пророка о тени он просит — Его липы песок раскаленный заносит...

Цей твір, як і інші балади цього періоду (1837-1841), вирізняється єдністю природного й людського світу, реального і фантастичного, прямого й алегоричного, а також морально-філософського аспектів зображення.

"ХМАРИ"

У березні 1840 р. за дуель з Е. де Барантом, сином французького посла, Лермонтов був переведений до Тенгінського полку і мав виїхати на Кавказ. Друзі й приятелі зібралися на квартирі Карамзіних, щоб попрощатися зі своїм юним товаришем. Зворушений увагою до себе, поет, стоячи біля вікна і дивлячись на хмари, що повзли над Літнім садом і Невою, написав вірш "Хмари". У цьому творі переживання Лермонтова набувають мальовничо-образного й водночас алегоричного вираження. Пейзажні образи тут символічні і замінюють собою безпосереднє зображення ліричного героя. Поет називає причини можливого гоніння людини, а не того, що гонить хмари. Що може примусити ліричного героя покинути рідний край? Серед причин, крім "судьбы решения", Лермонтов називає все те, що виходить від людини: заздрість, плітки, злість, злочин і найстрашніше — "друзей клевета ядовитая". Якою ж самотньою має бути така людина! На кого йому надіятися? Поет уникає відповіді. І в останній строфі, як видих відчаю, звучить слово "нет". Відчуття особистої неволі самотньої і гнаної людини з особливою силою звучить у фіналі вірша "Хмари".

Вірш поклали на музику близько 40 композиторів.

"МЦИРІ"

Мцирі (послушник) — герой поеми. Це кавказький юнак, який потрапив до росіян. Генерал забрав його із собою, але в дорозі Мцирі захворів і був залишений у монастирі для лікування.

У розробці епізодів і мотивів поеми поет використав грузинський фольклор (із І книги Царств: "Вкушая, вкуси мало меда, її се аз умираю").

Біблійний епіграф указує на трагічну приреченість героя. Уся поема, окрім епічного зачину, де розповідається передісторія героя, є сповіддю-монологом Мцирі. Він виступає й головною дійовою особою, й оповідачем про дні життя на волі, яким протистоїть монастир — символ замкненого простору, ворожого відкритій душі героя. Мцирі насамперед герой дії, безпосереднього вчинку. На відміну від героїв пушкінських романтичних поем, він — "природна людина", що змушена жити в неволі. Утікаючи з монастиря, Мцирі мріє повернутися в рідну стихію, у країну батьків, до самого себе. Однак життя в монастирі позначилося на юнакові: могутній дух приречений на загибель у чужому устрої, але й до волі Мцирі не пристосований. Шлях героя у відкритому просторі внутрішньо замкнений: Мцирі рухається по колу. Спочатку природа не зраджує його сподівань: він тішиться, розповідає старому ченцеві про первісні враження від рідного краю; про те, що він розумів "думи" скель і духовне життя всієї природи.