Шлях становлення особистості головної героїні "Ляльковий дім" Генріка Ібсена

Реферат

на тему:

Шлях становлення особистості головної героїні "Ляльковий дім" Генріха Ібсена

Видатний письменник XIX ст. Генрік Ібсен відіграв велику роль у становленні європейської реалістичної драми. Його новаторство полягало в оригінальності тематики (на перший план висувалися гострі суспільні проблеми на тлі щоденних обставин, близьких кожному читачеві), у відмові .від звичного любовного конфлікту як головного, у постановці низки болючих проблем про особистість та її стосунки з суспільством. Драматург змушує шукати відповіді на порушені питання. Тому інтелектуальні, соціально-психологічні п'єси Ібсена реалістичного і символічного періодів його творчості завжди відкриті, незавершені, дають можливість будувати над текстом власний надтекст і авторам, і читачам чи глядачам.

Генрiх Iбсен, вiдомий норвезький драматург, створив "нову драму". У своїх п'єсах вiн прискiпливо аналiзує сучасне йому суспiльство, доводячи, що воно пiд iлюзiєю прогресу i цивiлiзацiї приховує моральнi вади. Iбсен ввiв новий жанр синтетичної п'єси. Її особливiсть полягає в тому, що в нiй поєднується трагедiя i комедiя. Це поєднання у п'єсi "Ляльковий дiм" має дивний вiдтiнок, i тому п'єса вражає її читача i глядача. Автор зумiв зобразити й подати нам у невимушенiй, майже комедiйнiй формi надзвичайно гостру проблему, через невирiшення якої зруйнувалось не одне життя. У центрi п'єcи — трагедiя сiм'ї Хельмерiв: Нори i Торвальда. Вони прожили разом вiсiм рокiв, у них троє дiтей, затишний дiм, добробут. Нора гаряче вiддана своєму чоловiку i дiтям. Чого здавалося б, ще треба для щастя цiєї сiм'ї?

Та це лише на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п'єси серцем, то почуємо з самого початку твору пiдкреслену автором якусь штучнiсть у цьому будинку: "Мiж грубкою i дверима столик. Скатерка з фарфоровими та iншим дрiбничками, книжкова шафа з книгами в розкiшних обкладинках". Часте використання пестливої форми змушує замислитись: не добре життя цiєї родини, а щось iнше хоче пiдкреслити автор. Нора з дитинства мрiяла про iдеальну сiм'ю, для якої вона могла б створювати затишок. Цi мрiї нагадують дитячi iгри з ляльками — там все таке ж охайне i затишне. Такою лялькою була сама Нора, спочатку для свого батька, а потiм для чоловiка. Такими ляльками стали її дiти, з якими тепер грається сама Нора.

Її чоловiк також мрiяв про щасливу сiм'ю, але бачив її трохи пiд iншим кутом. Вiн зважав на Нору не як на окрему людину, а як невiд'ємну складову його спокiйного сiмейного життя. Для нього вона була його "лялечкою", "бiлочкою", "пташечкою", але нiчим iншим, нiчим бiльшим. Отже, у цьому домi не живуть, а лише граються в шлюб, у добробут, у кохання, i навiть у людську гiднiсть i честь. Тут нiчого немає справжнього. Це дiм ляльок.

Головна героїня Нора, позичивши грошi й приховавши це вiд усiх, опиняється у безоднi самотньої боротьби iз жахом та сумлiнням. Але все це заради кохання. Вона хотiла врятувати вiд тяжкої хвороби свого коханого чоловiка й нiкого не травмувати. Але Торвальд отримує листа вiд Крогстада й виголошує "найсправедливiшу" промову, в якiй чомусь переважає займенник "моє": "Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє", а коли боргове зобов'язання повертається, ми знову чуємо його солоденькi слова: "...тут я буду голубити тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурiв яструба". Але настає прозрiння. I Нора хоче скинути маскарадний костюм. Вона не може бiльше жити в цьому духовно порожньому домi, тож iде, щоб вiдшукати себе як людину: "Я гадаю, що передусiм я людина, так само як i ти, або принаймнi повинна стати людиною". Бо тiльки людина, а не iграшка має право на шлюб, виховання дiтей.

Нора дуже боїться, хоч відганяє і приховує свій страх, шукає виходу, сподівається, що все минеться. Коли лист Крогстада вже лежить у поштовій скриньці, вона пробує відкрити її шпилькою, намагається відтягнути розв'язку, просить чоловіка не займатись справами у свята. Проте в очікуванні Нори є певна амбівалентність, яка випливає з її, може, не усвідомленої, але сильної потреби глибшого взаєморозуміння та щирості в сім'ї. Це надія: коли чоловік довідається, що вона вчинила, аби врятувати йому життя, він зрозуміє, якою насправді є Нора, і вона перестане бути лялечкою в його домі. Загроза кари за підроблений підпис турбує її тільки тому, що це може позначитись на кар'єрі чоловіка.

Ібсен зробив дальший крок у зриванні масок. Якщо Філдінг, Діккенс, Теккерей зривали маску, яку людина свідомо носить, то Ібсен започаткував, а Шоу плідно продовжив те, що стане характерним для літератури XX ст.: маска може бути несвідомою. Поки життя не поставить людину в ситуацію випробування, вона не знає не тільки справжнього обличчя інших, а навіть себе.

Торвальд і Нора прожили разом вісім років, але, як виявилось, зовсім не знали одне одного. Торвальд не бачив глибини відчуттів і переживань дружини. Нора ідеалізувала чоловіка і його ставлення до неї. У звичайних обставинах Торвальд міг бути (чи здаватись?) люблячим чоловіком, порядною, принциповою людиною; однак з виникненням першої ж загрози його репутації, його кар'єрі маска злітає, хоч Торвальд носив її, не відаючи, про неї.

Завдяки документові відбуваються зміна настрою, поворот ситуації, розкривається щось з минулого, що змінює теперішність, дію, думки, переживання. У п'єсі Ібсена дуже важливими в цьому плані є два листи від Крогстада: перший, якого так боялась Нора і який призвів до самовикриття Торвальда; і другий, зовсім несподіваний, — Крогстад відмовився від усіх претензій і повернув Норі ЇЇ вексель. В інших авторів такий поворот видався б фальшивим, однак у Ібсена він є продовженням ситуації випробування. Як тільки Торвальд переконався, що йому нічого не загрожує, його поведінка знову різко змінюється: він повертається до своєї маски. Кожне слово (особливо повторення Торвальдом "я", "я", "я"), кожен жест у цій сцені важливі для психологічного розкриття характерів.

Варто звернути увагу на поліфункціональність боргового зобов'язання. Спочатку воно служить розкриттю характеру Нори, яка позичила гроші, не знаючи, чи зможе їх повернути, бо, як видно з одної репліки, їй байдуже до чужих людей. Вона підробила підпис батька, керуючись законами серця і зовсім не зважаючи на закони суспільства. Згодом вексель стає документом, володіючи котрим, Крогстад може шантажувати Нору. Далі — як причина панічного страху Торвальда за себе і свою кар'єру. Повернення векселя Крогстадом виявило духовну вищість людини, яку зневажали, над тими, хто вважав себе бездоганним, і продовжило викриття героя. Торвальд навіть не побажав подивитись, скільки ж виплачувала Нора, замислитись над тим, як це їй вдалось, його не цікавить, що пише Крогстад, який проявив таку великодушність.

Взаємозв'язок людини і суспільства найвиразніше проступає в розмовах-сутичках, яким належить важливе місце у творі. Утверджений Ібсеном спосіб постановки проблеми — діалог, у якому кожен відстоює власні переконання і нападає на позиції співбесідника, змушуючи його пояснювати причини своїх дій, розкривати свої погляди, — виявився плідним як для драматургії, так і для романістики XX ст. Розмови-сутички є поліфункціональними: у них подається інформація, завдяки їм нагнітається напруженість, поглиблюється психологізм, розкривається багатогранність характерів і стосунків між людьми. У розмовах-сутичках дія, проблема розглядається як у соціальному, конкретно-історичному, так і в загальному планах. Елемент сутички проступає у розмовах драми "Ляльковий дім" з самого початку — щоправда, слабо виражений. Це розмова подруг Нори і Лінне, згодом — Нори з Крогстадом, з Хельмером, коли вона намагається заступитися за Крогстада, та ін.

Найголовніша розмова-сутичка у "Ляльковому домі" це остання розмова Нори з чоловіком.

У Ібсена зіткнення думок підпорядковане постановці проблеми про відповідальність людини за формування своїх життєвих принципів, своєї повноцінної та вільної від умовностей суспільства сильної індивідуальності.

Ібсен у своїй драмі точно локалізує дію в норвезькому містечку. Однак, окреслюючи проблеми, важливі та актуальні для соціально-історичних умов рідного середовища, Ібсен з великою на той час сміливістю заговорив відверто про загальні проблеми європейського суспільства і шукав відповіді на так звані вічні питання. Це — моральні засади існування людини, подвійна мораль (одна — для всіх, інша — для себе) і право визначати долю інших, відповідальність людини перед собою і загалом та загалу перед окремою людиною. Це — видимість добропорядності та справжні чесноти, цінності та псевдоцінності.

Отже, у творi "Ляльковий дiм" зображений весь наш людський дiм фальшивих цiнностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ось чому п'єса називається "Ляльковий дiм".

Нора на початку п'єси здається нам жiнкою, яка неспроможна приймати самостiйнi, смiливi рiшення, що вона пiдкоряється авторитету свого чоловiка, якого вважає взiрцем всiх чеснот. Вона всi сили вiддає чоловiку i дiтям. Але поступово ми розумiємо, що це враження оманливе. З'ясовується, що Нора приховує якусь таємницю вiд чоловiка, щось таке, що Хельмер не вибачить їй i сприйме як ганьбу. Нора постiй-но в п'єсi знаходиться пiд загрозою викриття. Вона вiдтягує момент, коли її чоловiк прочитає лист вiд лихваря, що лежить у поштовiй скринцi. Автор дає нам зрозумiти, що сутнiсть взаємин подружжя не така, якою здається зверхньо. Ця сутнiсть окреслюється в деталях, випадкових словах. Читача насторожує зверхнє ставлення до дружини, нерозумiння її внутрiшнього стану. Нора, навпаки, вражає влучнiстю деяких висловiв, вмiнням володiти собою. Поступово розкривається таємниця, яку приховувала Нора. Вона пiдробила пiдпис свого батька, щоб добути грошей i врятувати вiд хвороби чоловiка.

Хельмер сприймає це як ганебний вчинок, не хоче навiть задуматись над причиною цього вчинку. Нора вражена егоїзмом Хельмера, якого хвилюють тiльки наслiдки цього вчинку. Нi милосердна сторона її вчинку, нi те, що своїм вчинком вона нiкому не зашкодила, не беруться до уваги її чоловiком. Адже на початку подружнього життя Хельмер важко захворiв на туберкульоз, лiкування вимагало чималих грошей.