Кнут Гамсун. Життя та творчість

Реферат

Реферат на тему:

Кнут Гамсун

Кнутом Гамсун — один з найбільших письменників Норвегії, витончений художник, геніальний поет. До того ж ім'я Гамсуна викликає в людей суперечливі почуття: одне лише його згадування грозить перетворити саму звичайну розмову у тверду дискусію. Чому? Так тому що ми дотепер не знаємо, як до нього відноситися. Як до політика чи письменника ? Як до патріота чи колабораціоніста? Навіть рішення норвезького суспільства, яке засудило Гамсуна за колабораціонізм, не змусить нас сказати, що Кнут Гамсун — фашист. Що таке фашизм Гамсуна? Це: стійка ворожість до англійської цивілізації плюс відраза до технократичного процесу, який кардинально змінив образ міського життя на початку двадцятого століття.

Гамсун створив сотні найтонших і живих психологічних портретів — навряд чи в історії світової літератури можна знайти автора, який би відрізнявся настільки різноманітним феєрверком героїв. Але твори Гамсуна — це не просто "сухі" історії про життя людей, адже в той же час (якщо не в першу чергу) це ще і поезія, оспівування природи, її обожнювання. Його твори дихають природою.

Гамсун з легкістю грає з читачем, впливаючи на його свідомість і почуття, викликаючи найрізноманітніші емоції і думки. При цьому мова для письменника залишається не більш ніж засобом, вона не намагається його прикрасити, часом, навіть навпаки — інш раз навмисно додає грубуваті і "необтесані" фрази: таким чином, Гамсун практично знущається з письменників, яких так турбує вичурність їхніх творів (про літературну кризу (у світі й у Норвегії) Гамсун говорить ще на початку своєї творчості, де критикує модні в ті часи стилістичні захоплення і відсутність особистісних портретів).

Дивіться також

Кнут Гамсун (1859 — 1952, дійсне прізвище — Педерсен) прожив довге життя, більш сімдесятьох років тривали його літературна кар'єра. Світову популярність Гамсуну приніс роман "Голод", вперше опублікований повністю у 1889 р. "Голод" — багато в чому автобіографічний твір, який розповідає про життя і страждання молодого інтелігента в Христіанії, що марне намагається себе прокормити за допомогою публікації своїх статей у періодичних виданнях. Гамсун у незвичайній манері передав складні психічні стани героя, його настрою, переходи від розпачу, гніву, важкої озлобленості до своєрідної ейфорії — оманному підйому сил. Читач "Голоду" змушений виконувати роль, відведену головному герою: він разом з ним переживає і сподівається, страждає від недоїдання і божеволіє, безнадійно метається в пошуках зі сторони убік, і, будучи вже в критичному стані, у маренні називає ім'я міфічної дівчини Ілаяли, що тільки і здатно вийняти його з небуття.

Художні особливості "Голоду" виявляли типологічна спорідненість Гамсуна з поетикою творів Достоєвського. Більше того, автор любить часто і багато говорити про російську літературу взагалі. Так, у "Містеріях", Гамсун вустами свого головного героя пропонує співрозмовникам порівняти три найбільш значимі, на його думку, історичні фігури, серед яких виявляються Лев Миколайович Толстой і Ісус Христос. У "Подорожі по казковій країні" Гамсун, розсікаючи простори неосяжної Росії, неодноразово повертається до теми "великої російської вісімки": саме таке число російських письменників він для себе виділяє. Достоєвський займає тут особливе місце, оскільки Гамсун завжди визнавав значення і роль великого російського письменника для власного художнього розвитку. "Достоєвський — єдиний художник, у якого я дечому навчився, він — найбільший серед російських гігантів", — писав він своїй дружині Марії Андерсен.

Більше того, і в самій Росії любили Гамсуна як у жодній іншій країні світу: вже в 1910 році у видавництві "Товариство А.Ф.Маркс" виходить повне зібрання творів письменника в п'ятьох томах. І це відбувається задовго до того, як письменник створить ще ряд шедеврів, одержить Нобелівську премію. Думка російських читачів збігалася з позицією ряду російських класиків. З приводу популярності Гамсуна в Росії та Україні А. І. Куприн у 1908 році пише: "І якщо тепер ім'я Гамсуна дійсно на вустах у всіх освічених російських читачів, то це явище приємно помітити, як ріст художнього розуміння і підвищення смаку".

Російські класики любили Гамсуна тремтливо, глибоко й осмислено. А.П.Чехов називав роман "Пан" "чудесним і дивним". Для А. А. Блока Кнут Гамсун "витончений поет залізних, північних ночей, північних заходів, що дзенькають дзвіночків, що проникнув у таємниці природи". А. М. Горький називав його "найбільшим художником, рівного якому немає в жодній країні".

Краще зі сказаного про великого норвезького письменника належить тому ж Куприну: "Він пише так само, як говорить, як думає, як мріє, як летить птах, як росте дерево. Усі його виступи, казки, сни, захоплення, марення, що були б безглузді і важкі в іншого, складають його тонку і пишну принадність.... І сама мова його винятковий — цей недбалий, інтимний, із грубуватим гумором, невимушений і трохи розпатлана розмовна мова, якою він начебто б розповідає свої повісті, один на один, найближчій людині і за який так і почувається живий жест, презирливий блиск очей і ніжна посмішка".

загрузка...

Творчість Гамсуна зручно розглядати, підрозділяючи на періоди: тут чітко визначається ранній етап, багатий "міськими" романами, творами, що буяють психологізмом і людськими відносинами, любовними історіями. Теми, що хвилюють письменника наприкінці XIX століття, що відбилися в романах "Голод", "Вікторія", "Містерії" і що принесли Гамсуну світову популярність, по невідомих причинах ніколи більше його не залучать. Фахівці, звичайно ж, скажуть, що, мол, Гамсун кидає ці теми через особистісну революцію, що відбулася з ним, він став ненавидіти міське життя, не злюбити ті технократичні процеси, що відбувалися на рубежі століть, все чіткіше й чіткіше став відчувати стійку ворожість до англійської цивілізації. Проте, це не повна відповідь на питання. Чому відбулася ця революція? Тому що він побував в Америці і зненавидів її? Можливо.

Як і герой роману "Голод", сам Кнут Гамсун, розпачившись пробити собі дорогу на батьківщині, подібно тисячам інших норвежців, сідає на корабель і відправляється шукати щастя в Америку. Там він береться за будь-яку чорну роботу, голодує, доводить себе до нервового і фізичного виснаження. Він змушений повернутися в Норвегію. Тут йому вдається помістити кілька статей у газети, але цього недостатньо, щоб вижити, і Гамсун другий раз їде в США, наймитує, працює трамвайним кондуктором у Чикаго, виступає кілька разів з лекціями по літературі. Навесні 1988 року Гамсун знову повертається в Скандинавію, де в одному з копенгагенських журналів друкує перші розділи роману "Голод". Так після багатьох літ запеклої боротьби з бідністю і голодом він за допомогою того ж "Голоду" і великої самоосвітньої роботи стає професійним письменником.

Гамсун — самоучка, єдина освіта — це сільська школа, що навчила його грамоті. У багатьох своїх творах Гамсун виражає думки, що є, власне кажучи, його апологією, виправданням на користь самоосвіти: він ненавидить школу й університети, вважаючи їх не корисними, а навпаки, шкідливими для людини. Усім своїм життям Гамсун як би намагається довести свою правоту. Дійсно, зрілі романи вражають читача широким кругозором автора (утім, ранні втори не так вже значно і відстають у цьому плані): вони свідчать про гарну поінформованість в історії, культурі, філософії, релігії і т.п.

З'явилися в 1892 році "Містерії" позначили нову фазу розвитку письменника.

Художня архітектоніка "Містерій", самий принцип зображення життєвої ситуації, покладений в основу оповідання, був відзначений новизною й оригінальністю. Уся поетика роману, система відносин його героїв ґрунтуються на недомовленості. Якщо Бьернсон чи Ібсен у своїх реалістичних творах прагнули гранично ясно і вичерпно виявити суть людського характеру і ті відносини, у які люди вступають, то Гамсун накидає на все, що відбувається, покрив таємниці. Дія в його романі — драматичне, напружене, споруджуване на вкрай гострих психологічних конфліктах і зіткненнях — затягнуто завісою загадковості, нерозгаданості. Щирі першопричини вчинків діючих облич, і особливо головного героя Юхана Нільсена Нагеля (він же Сімонсен), сховані під поверхнею подій. Дія роману відбувається і розгортається в невеликому норвезькому містечку, куди в один прекрасний день з нізвідки прибуває згаданий головний герой. Ніяких причин (хоча не раз підкреслюється, що вони існують), ніякого чи становлення розвитку героїв — усі вони (тобто жителі містечка) з'являються перед читачем уже давним-давно "готовими" (чи "відточеними").

Нарешті, добуток "Пан" (1894) дає нам більш виразне представлення про тім, у якому напрямку буде рухатися письменник надалі. У цьому романі, перейнятому високою поезією, Гамсун підійшов до людини насамперед як до невіддільної частини природи. Головний герой, лейтенант Глан, що живе в лісі, здатний відчути щиру волю і повноту щастя лише там, наодинці з незгасаючим днем північного літа, вслухуючись у неспішний подих природи, що тче вічну нитку буття. У цивілізованому світі він почуває себе незатишно і ніяково. І усе-таки він періодично навідується в найближче людне містечко, де і виникає любов до Едварде, дочки місцевого купця Маку.

До історії Едварди і її батька Гамсун повернувся в романах "Бенони" і "Роза", написаних спустя десяток років, у 1908 році. Немов не в силах розстатися з враженнями молодості, Гамсун у цих сюжетно зв'язаних один з одним романах повернувся до персонажів свого більш раннього добутку (згодом подібне відбулося не раз).

Є й інший період, більш ранній. Тоді Гамсун, ще будучи підлітком, написав роман "Бергер" ("Бьергер"), що залучає критиків винятково з погляду цілком обґрунтованого інтересу до еволюції письменника. Вже в цьому добутку явно просліджуються характерні риси письменника, тут є присутнім зображення настільки улюбленої Гамсуном селянського життя, любов до природи, тема бурлаки і мандрівника, неприкаяної асоціальної особистості. Помітний взаємозв'язок з "Вікторією" ("Бергер" як би передбачає її) — романом про любов, що підніс світовий авторитет Гамсуна до небес.

Дійсно, "Вікторія" (1898) — один із самих значних творів світової літератури новітнього часу, присвячених любовній темі.

1 2