Життєвий і творчий шлях Байрона

Життєвий і творчий шлях Байрона.

Ранні роки. Джордж Гордон Байрон (1788-1824) походив зі стародавньої, але вже збіднілої дворянської родини. Коли йому було 10 років, він успадкував титул лорда, тобто одержав право по досягненні повноліття без виборів довічно зайняти місце в палаті лордів, верхній палаті англійського парламенту.

Ранні роки Байрон провів у Гарроу, у коледжі, у якому одержували виховання діти аристократів. У 1805р. він вступив до Кембріджського університету, який закінчив у 1809 р.

Байрон відчував себе чужим і самотнім серед оточуючого його аристократичного суспільства, серед випадкових товаришів — "не друзів і не ворогів", як він писав, серед тих, "яких чекають чини, медалі, посади, нагороди".

Вже в ранніх віршах Байрона звучали мотиви утоми, розчарування, самотності. Усе гостріше відчувався конфлікт поета з офіційним англійським суспільством.

Судьба! возьми назад щедроты

И титул, что в веках звучит!

Жить меж рабов— мне нет охоты,

Их руки пожимать-мне стыд!-

викрикує він у вірші "Хочу я бути дитиною вільною".

"Я одного лишь друга знал — здесь тлеет прах его",— так закінчується його "Напис на могилі ньюфаундлендского собаки" (1808), одне з найбільш похмурих і гнівних віршів раннього Байрона, де вперше з такою силою поет висловив своє глибоке презирство до офіційного англійського суспільства.

Викривальні рядки цього вірша, протиставлення чесного пса лицемірним, продажним людям буржуазна критика звичайно розцінює як "людиноненависництво" Байрона. Однак поет тут перелічує типові пороки дворянського і буржуазного суспільства Англії, обвинувачення його не можна адресувати до всього людства. Це мудро відзначив великий російський критик В. Г. Бєлінський: "Він любив людство, але нехтував і ненавидів людей, між якими бачив себе самотнім і знедоленим".

Перша подорож. У квітні 1809 р. Байрон писав, що він хотів би "виїхати з цієї проклятої країни".

2 липня 1809 р. почалася дворічна середземноморська подорож Байрона. Після короткого перебування в Лісабоні Байрон перетнув Испанию до Кадиксу. Іспанський народ у ці роки вів нерівну кровопролитну війну проти наполеонівських військ. Героїзм народу, який боровся за свою волю і незалежність, вразив англійського поета.

Після Іспанії Байрон відвідав Албанію, Грецію, Туреччину.

Незабутнє враження залишилось у поета про Албанію: її природа, сувора простота побуту, шляхетність і мужність народу.

Тут, в Албанії, виникають перші гучні девятистишшя, з яких формуються дві перші пісні поеми "Паломництво Чайльд Гарольда", що відразу принесли Байронові всеєвропейську славу.

Виступ у захист луддитів. Їдучи на Схід, Байрон писав: "Коли мої думки набудуть зрілості і я буду ще досить молодим, щоб зайнятися політикою".

Коли Байрон повернувся на батьківщину, у промислових районах країни поширювався рух луддитів. Реакційні буржуазні газети призивали до суворої розправи над робітниками. У парламент був внесений законопроект про введення страти за руйнування верстатів і машин.

Байрон відвідав район повстання. "Мені довелося проїхати через весь театр воєнних дій на Піренейському півострові,— заявив він, виступаючи в палаті лордів наприкінці лютого 1812р.— Я побував у найбільш пригноблених провінціях Туреччини, і ніде, при найдеспотичнішому з усіх нехристиянських урядів, я не бачив настільки жахаючого нестатку, який мені довелося спостерігати після повернення в самому центрі християнської країни".

У своїй яскравій викривальній промові Байрон розкрив антинародний характер політики правлячого класу. Ці люди винні, заявив він, говорячи про руйнівників машин, у тяжкому злочині, іменованому бідністю. Нестаток довів їх до розпачу, і палаті варто було б не вигадувати криваві закони, а знайти способи допомогти народу.

" Чи Можете ви посадити ціле графство в його власні в'язниці? Чи ви збираєтеся поставити шибеницю на кожнім полі і вішати людей замість пугал?" — звертався поет до лордів, що сиділи перед ним. Оперуючи фактами, Байрон показав, що тих грошей, які англійський уряд витрачав на зовнішньополітичні авантюри, було б цілком достатньо, щоб покінчити з бідністю в робітничих районах. Авторам законопроекту Байрон присвятив гнівну сатиричну "оду", у якій писав:

Не странно ль, что если является в гости

К нам голод и слышится вопль бедняка-

За ломку машины ломаются кости

И ценятся жизни дешевле чулка?

"Ода" закінчується прямою погрозою кривавим законодавцям:

А если так было, то многие спросят:

Сперва не безумцам ли шею свернуть,

Которые людям, что помощи просят,

Лишь петлю на шее спешат затянуть?

Своїми виступами на захист луддитів Байрон протиставив себе всьому офіційному англійському суспільству. Але в Англії не було такої передової партії, з якою він міг би зв'язати свою долю.

Поет, який активно виступив з політичної трибуни, ще гостріше відчув свою самотність і безрезультатність своїх шляхетних зусиль.

Східні поеми. Трагічне відчуття самотності, повної ізольованості серед навколишнього суспільства, знаходить висвітлення в так званих "східних" поемах 1813-1815 р. ("Гяур", "Корсар", "Лара" і інші).

Бурхливе море, дикі скелі в якійсь далекій східній чи південній країні — така обстановка, що зображується в цих поемах. У центрі кожної з них — надзвичайна особистість похмурого відщепенця, морського пірата, самотнього мандрівника, яким нехтує суспільство.

Он средь людей тягчайшую из школ —

Путь разочарования прошёл...

Отвернут, оклеветан с юных дней.

Безумно ненавидел он людей.

Священный гнев звучал в нём, как призыв

Отмстить немногим, миру отомстив...

("Корсар".)

До цих романтичних героїв Байрона відноситься характеристика Бєлінського: "Це особистість людська, що обурилася проти загального й у гордому повстанні своєму опершаяся на саме себе".

Східні поеми, як і "Паломництво Чайльд Гарольда", мали гучний успіх не тільки в Англії, але й в інших країнах Європи. Але суперечливі за своїм

змістом, ці твори знаходили різний відгук у різних шарах суспільства.

Якщо в аристократичному середовищі стала модою поза розчарованої людини, то в демократичних колах європейського суспільства викликало захват бунтарство поета. Романтично-неясний, соціально неосмислений протест "байронічного героя" найкраще відповідав настроям цієї перехідної епохи, коли невдоволення буржуазними відносинами, що складалися, ще не могли вилитися у відкритий політичний протест.

Декількома роками пізніше великий російський поет А. С. Пушкін у поемі "Цигани" показав ідейну обмеженість "байронічного героя", скинувши з нього романтичні шати й оголивши його індивідуалістичну, антигромадську сутність. "Ти для себе лише хочеш волі", — говорить старий, звертаючись до Алеко.

Але англійське буржуазно-аристократичне суспільство не прощало поету і такого протесту. Його травили, переслідували наклепом. У 1816 р. Байрон був змушений назавжди залишити Англію.

Байрон у Швейцарії та Італії. Від'їзд Байрона збігся з періодом посилення реакції у всіх країнах Європи. Це були роки, коли зусиллями Священного союзу реакційних монархів Європи придушувався всякий демократичний рух, усяка вільна думка.

З незвичною силою Байрон відтворив задушливу атмосферу тієї епохи в поемі "Шильйонський в'язень":

То страшный мир какой-то был,

Без неба, света и светил...

Ни жизнь, ни смерть, как сон гробов,

Как океан без берегов,

Задавленный тяжёлой мглой,

Недвижный, тёмный и немой...

У цій обстановці ще гостріше дають про себе знати протиріччя у світогляді і творчості Байрона. В окремих його творах звучать мотиви втоми та розчарування. Похмурим скорботником, що втратив усяку віру в майбутнє, з'являється герой філософської драми "Манфред" (1816-1817). Але одночасно Байрон створює поему про Прометея, пише "Пісню для луддитів". Вірою в перемогу діла свободи звучать заключні рядки "Оди з французького" (1816):

Но близок миг, когда сплотятся

В союз умы, сердца людей.

Что может им сопротивляться?

Прошло владычество мечей —

У нях нет власти над душою,

И в мире скорби и забот

Свобода воинов найдёт.

Великий вплив на Байрона зробив англійський революційний поет П. Б. Шеллі (1792-1822), з яким він познайомився у Швейцарії і який наполегливо критикував індивідуалізм у ранній творчості Байрона. Дружба зв'язувала двох поетів до самої смерті Шеллі.

У Швейцарії написана третя пісня "Паломництва Чайльд Гарольда", у якій дається характеристика політичних подій 1813-1815 р.

У четвертій пісні поеми,яку завершено у Венеції в 1817 р., в живих поетичних образах відтворюються сторінки історії Італії.

Байрон сам брав активну участь у русі карбонаріїв, що ставили за мету об'єднання Італії і звільнення її від іноземного ярма. Допомагаючи карбонаріям грошима і зброєю, готуючись узяти безпосередню участь у збройному повстанні, Байрон разом з тим відзначав, як слабкість руху, відсутність у змовників тісного зв'язку із широкими народними масами. У 1821 р. організації карбонаріїв були розгромлені австрійською владою. Тільки іноземне підданство і звання лорда врятували Байрона від судового переслідування.

"Каїн". У тому ж році, як підсумок його глибоких роздумів над проблемами сучасності, виникає філософська драма ("містерія") "Каїн".

У біблії є легенда про Каїна, який убив свого брата Авеля. Духовенство зазвичай зображують Каїна першим на землі лиходієм, що пролив людську кров. Байрон переосмислює цю легенду. Він зображує Каїна першою людиною, що підняла голос протесту проти несправедливості. Він сміливо повстає проти бога та всього світового порядку, богом установленого.

На відміну від бунтарських образів східних поем, Каїн бореться не заради особистої волі, а від імені всього стражденного людства.

Авель протиставлений брату, як "підлий догідник небес", як жалюгідний та боягузливий вірнопідданий богу, утілення рабської покірності і покірливого підпорядкування всякому гніту.

В похмурі роки реакції драма Байрона звучала закликом до боротьби. Вона кликала народ не миритися з гнітом, а сміливо повставати проти того соціального порядку, який імператори і попи оголосили "богом установленим".

Але Байрон сам не знав шляхів цієї боротьби і тому не міг показати їх у своїй містерії, у фіналі якої, герой залишається таким же самотнім страждальцем, як і колишні герої Байрона.

"Бронзове століття".