"Поезія Байрона — це крик страждання, це скарга, але скарга горда, котра швидше дає, ніж просить, швидше сходить, ніж благає", — писав про поезію Байрона В. Г. Бєлінський. Як ніхто інший, Байрон втілив у своїй творчості головне в романтизмі — розлад між ідеалом і дійсністю. Звідси його основні теми — "світова скорбота" і утеча від світу ("Геть, геть від життя — назавжди!"). "Світова скорбота" у творчості Байрона — це велике невдоволення порядком речей у сучасному йому світі. У цій "світовій скорботі" — заклик до справедливості для всіх народів і всіх людей. У європейському романтизмі не було іншого поета, який би так полум'яно говорив про цінності особистості ("самодержавства" особистості), що протистоїть навколишньому світу. Як писав Бєлінський, "це особистість людства, що обурилася проти загального й у гордому повстанні своєму обіперлася сама на себе".