Нора не мала до кого звернутися, бо єдина, крiм чоловiка, близька людина для неї — батько, був на порозi смертi й вже не мiг пiдписувати будь-якi документи. Нора була єдиною спадкоємницею. Вона пiдробила пiдпис батька i врятувала чоловiка.
Наприкiнцi п'єси розкриття таємницi остаточно розвiює iлюзiї про добробут i щастя Хельмерiв, зриває маски з героїв. Нора постає як сильна, цiльна натура, яка може сама вирiшувати свою долю. Її розрив з чоловiком, в якому вона зневiрилась, її небажання залишатися "лялькою" — яскравий доказ цього. Нора каже чоловiку: "...я зрозумiла, що я всi цi вiсiм рокiв жила з чужим чоловiком i прижила з ним трьох дiтей... О-о, не можу навiть згадувати про це! Так би й розiрвала себе на шматки!"
Я вважаю, що в нашiй сучаснiй дiйсностi, сучасних сiм'ях теж є штучнi речi, якi знаходяться довкола нас, i штучнi почуття, i штучнi люди-ляльки "живуть" поблизу. Вiд цiєї думки стає моторошно. I тому, мабуть, треба щось порушувати, збуджувати, змiнювати i у мiкроклiматi наших сiмей, i в мiкроклiматi суспiльства.