Байка

Визначення в літературній енциклопедії

Байка

Невеличке, здебільшого віршоване повчально-сатиричне чи гумористичне оповідання алегоричного змісту, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин і речей, або зведене до простих чи умовних стосунків. В основі байки — дуже стисла розповідь про якусь особу чи подію, що з неї випливає певний повчальний висновок. Іноді цей висновок само собою зрозумілий, а часто автор подає мораль в афористичній формі на початку чи в кінці байки. Наприклад, Л. Глібов закінчує байку "Лев та Миша" народним прислів’ям:

Не плюй в колодязь: пригодиться

Води напиться.

А байка "Лебідь, Щука і Рак", "Шпак" та інші розпочинаються із сентенцій.

Здебільшого дійовими особами байок є різні тварини та предмети. Вони наділяються властивостями людей: вони розмовляють, вступають між собою в конфлікти тощо.

В умовах соціального та національного гніту часто письменники зверталися до жанру байки з метою обійти цензуру. В байці можна було, за висловом Крилова, сказати правду "напіввідверто", натяками.

Байка — один із найдавніших і найбільш поширених епічних жанрів у літературі. Байки були відомими і улюбленими вже в стародавній Греції. Найвидатнішим байкарем того часу був Езоп, що жив у VI—V ст. до н. е. Тому ще й зараз алегоричну мову часто звуть езопівською. Генетично байки пов’язані з народними казками про тварин і апологами. Знаменита індійська "Панчатантра" ("П’ять книг") — збірка казок, апологів, притч, байок (ІІІ ст.)—стала багатим джерелом для пізнішого розвитку байки. Видатним байкарем Франції був Лафонтен (1621 —1695). розвиток літературної байки в Росії пов’язаний з іменами Кантеміра, Тредіаковського, Сумарокова і особливо І. Крилова (1768—1844), а в радянський час — Д. Бєдного, С. Михалкова та ін.

Дивіться також

В Україні широко ввів у літературу жанр байки (правда, писаної прозою) Г. Сковорода, автор збірника "Басни Харьковскія" (1774). Посилюють соціальне звучання, широко включають гумористичну народну творчість і елементи побуту в байку Л. Боровиковський, П. Гулак-Артемовський, В. Забіла. Багато зробили для розвитку реалістичної українсько! байки Є. Гребінка і особливо Л. Глібов (1827—1893).

До улюбленого читачами жанру байки часто звертаються також українські радянські письменники — В. Еллан (Блакитний), М. Годованець, С. Пилипенко, І. Попов П. Доля), Г. Брежньов, С. Олійник та ін. Здебільшого предметом осміяння в байках радянських письменників є міжнародна реакція й різні пережитки старого в свідомості та побуті наших людей.