МУР
Мистецький український рух
Восени 1945 р. на західнонімецьких землях сформувався МУР, до складу якого ввійшли вчорашні "пражани" (У. Самчук, Є. Маланюк, Юрій Клен, О. Лятуринська), поети Західної України (Б. Кравців, С Гординський, Ю. Косач та ін.), наддніпрянці, котрі здебільшого перебували у таборах "насильно переміщених осіб" (скорочено ді-пі): мово— та літературознавець Ю. Шерех (Шевельов), літературознавець, прозаїк В. Петров(Домонтович), літературознавець І. Кошелівець, І. Багряний, Л. Полтава, В. Барка, Т. Осьмачка, І. Костецький та багато інших.
Невдовзі з'явився однойменний альманах, який переріс у збірники літературно-мистецького спрямування, друкувалася серія "Мала бібліотека МУРу", газети, журнали, календарі тощо. Втім, не тільки бурхлива видавнича діяльність була притаманна представникам МУРу. Талановита українська інтелігенція, зокрема письменники в еміграції, мали проблему, яку вони намагалися розв'язати: вважалося, що українська література, всупереч несприятливим історичним умовам, хоч би де вона писалася, має спільне ідеологічне коріння. Отож, розвиток її індивідуальних та групових відгалужень можливий за спільної співпраці. Тому, здавалося, можна було об'єднати розрізнені струмені української літератури. Одначе така спроба виявилася невідповідною конкретно-історичній ситуації. Де з'ясувалося вже на першому з'їзді МУРу, де У. Самчук порушив питання про "велику літературу", зосереджену на служінні національній ідеї. Відтак спалахнула дискусія. З одного боку опинилися прихильники народницької традиції в літературі — "неопросвітяни" (І. Багряний, Ю. Косач та ін.), а з іншого — "європеїсти" (Юрій Клен, В. Державин, М. Орест, В. Шаян та ін.), які, враховуючи досвід М. Хвильового, М. Зерова та ін., орієнтували українське письменство на європейське, звинувачували керівництво МУРу в застарілому "плужанстві", тобто ідейній самообмеженості літературних угруповань 20-х pp., а невдовзі створили незалежне літературне об'єднання "Світання". Водночас вони протестували і проти деяких проявів "донцовізму", зокрема нетерпимості до відмінної думки, бо "шлях до майбутнього лежить через уміння мислити й розуміти, а не через сліпу віру і завжди обмежений фанатизм". Частина українського письменства, засвоївши уроки минулого, пропонувала вихід літератури на широкий простір творчості, але, на жаль, не знайшла належної підтримки.
Це призвело до розколу МУРу, що проіснував чотири роки. Одначе за такий короткий відтинок часу все ж таки здійснилися спроби, хай не зовсім вдалі, об'єднати розпорошені сили українського письменства, усунути хибні, гальмівні концепції "нео-просвітництва", які обмежували літературний процес, відмовитися від ілюзорних теорій "національного реалізму".