Завантаження
Чайка Дніпрова, "Білий чорт"
У небі високо, під промінням палючим, висіла хмарочка біленька наче пух. Ні сонце весняне, ні вітер жартовливий не зводили її з улюбленого місця. Неначе приросла, та тільки щочасу міняла форму й барви і знов пишалася в блакиті весняній.
Дивуючись сьому, якось я запитала бабусю древнюю: чого бо так воно, що всі хмарки спливають, а ся собі стоїть, стоїть і не сплива?
І мудрість древняя мені так повідала:
Дитино, не дивись! Не гоже в чисто небо о півдні заглядать та хмари розбирать!..