Завантаження
Олесь Гончар, "Микита Братусь"
ПОВІСТЬ
I
Славний видався ранок: хто вмер, то ще й каятись буде. Сніги тікають, дзвенять струмки, все навкруги протряхає, парує. Небо оновляється — засиніло зовсім по-весняному.
Сад мій стоїть ще голий, але вже набряк соками, налився, ось-ось розкриються бруньки.
— Здрастуй, — кажу йому, знімаючи шапку. Щоранку знімаю перед ним свою заячу шапку, зав'язану вухами на потилиці. Дівчата сміються:
— Ви в нас, Микито Івановичу, як народний артист! Думають, дивакує старий...