Завантаження
Євген Гуцало, "Пригоди літнього дня"
— Тату, житом пахне,— мовив Дениско, йдучи слідом за батьком.
— Та чую, чую...
Польова стежка вела їх усе далі й далі. Хвилі достиглого жита важко бігли повз них, і Де-нискові здавалось, що ось ця найвища хвиля підхопить і понесе на своєму верху, а він, Дениско, летітиме на ній, як полетів отой білий, із темно-гарячими цятками на крилах, метелик. І в передчутті польоту-плавби Дениско аж очі примружував, і ставало всередині лоскотно й солодко...