Завантаження
Лариса Письменна, "Зустріч"
Волошин штовхнув поліроване дерево дверей. Вони м'яко, ніби вибачаючися, розчинились і випустили його з клініки.
Дратували безтурботні обличчя. Краще б зараз, замість дрібної осінньої мжички, різонув рясний зухвалий дощ! Тоді б хоч на вулиці лишився на самоті з гнітючим відчуттям поразки.
— Професоре… хвилиночку!
Його наздогнав асистент, низенький, добродушний, у широкому, мов вітрило, плащі.
— Олександре Григоровичу, не треба ж так вболівати!..