Завантаження
Роман Іваничук, "Кому пахне земля"
Олесі чотирнадцять років. У неї біле личко й волосся пухнасте, як пушок кульбаби. Хода жвава й уста усміхнені, як у всіх дітей. Тільки темні очі рідко коли сміються, темні очі терпким соком доспілого терну налиті, бо — сирота.
Сьогодні на уроці Олеся зовсім неуважна. Сьогодні сирітство діткнулось самого її серця. Хто має матір, тому не страшна образа товаришів, у кого немає — найменша кривда холодом діймає душу...