Завантаження
Роман Іваничук, "Доктор Бровко"
Останні промені осіннього сонця освітлювали почорнілі дахи будівель. Блідли, сковзались і гасли. Осідала на вулицях курява, на площах міста стихав гамір, з гуркотом закривали крамарі вітрини крамниць.
Я поспішав із гімназії до гуртожитку. На повороті перед ратушею наткнувся на людину.
— Прошу пробачення.
Середній на зріст чоловічок, змарнілий, обличчя — у зморшках. Сірі, блискучі, немов скляні, очі глянули поверх насунутих на самий кінчик носа окулярів і розгублено всміхнулись...