Завантаження
Наталія Кобринська, "Свічка горить"
Велике, блискуче сонце сходило з небосклону і кидало довгі, ясні прощальні лучі своїй вірній любці і щирій товаришці — землі.
Одягнене в етеричні фіолети облаків мінилося блискучими тонами найкрасших красок, а щаслива його любка вся ясніла промінним світлом королівської пишної пурпури.
Відходило з проволокоv, озираючися поза себе, і посліднє кидало розпаленим оком любові на ясні води та темні бори, спиналося по шпилях дерев, високих будівель і веж, що будто би досягали легких золотистих облаків...