Завантаження
Олег Буцень, "Ножик"
Вітька потягнувся через стіл за чайною ложечкою і мимохіть глянув у вікно: на подвір'ї гурт хлопців щільно оточив Юрчика. Щось роздивлялися — неквапливо, зосереджено. Слова не долинали.
Охочий до всяких хлопчачих забавок, Вітька підійшов ближче, сів на підвіконня і майже до половини вихилився у двір. Але, крім зігнутих спин і кружка похилених голів, нічого не міг ухопити зацікавленим оком. Тоді зневажливо закопилив губу, пересмикнув плечем: "Подумаєш, дивоглядія яка!"
І повернувся до столу...