Завантаження

Тільки надвечір Василько прийшов до пам'яті. Повільно розплющив очі, кліпнув довгими обважнілими віями раз, удруге і втупився в білий лікарів халат.
— Нарешті,— полегшено зітхнув лікар.
Його стомлене, неголене обличчя затепліло усмішкою. І тут же вона перебігла до гарненької медсестри Тані, а від неї — до вусатого чоловіка з забинтованою рукою, що стояв поруч.
— Ну, веселіше, веселіше дивись! — підбадьорив хлопчика лікар.— Ніяк не збагнеш, куди попав? У госпіталь, Друже. Сталося тобі лихо...