Завантаження
Василь Королів-Старий, "Згадки про мою смерть"
— Так от іще раз ти ожив! — усміхнувся до мене фельчер[1] Полтавської духовної бурси, типовий український пикник[2], червоний, лисий, круглолиций і при всіх умовах по козацькому веселий. Він присунув табуретку до мого ліжка, що в ньому я — малий — утопав під графітно-сірою, як чорноземна стерня, ковдрою.— Ану, піднеси лишень руку: зміряємо тобі теплину[3].
— Як то "ще раз ожив?" Хіба ж, Василю Потаповичу, я був мертвий?
— Бач, а воно й не знало!..