В ранки, і в півдні, і в вечори.
В ліфті не світло, але й не тьмянко,
Йдеш у гостиницю — в ліфт потрап.
Стріне привітно стара негритянка.
В неї робота все давн і ап *.
Має старенька це мало діла
З ранку до ночі і знов до зорі,
Вже й на роботі тій посивіла,
Все вона знизу, а інші вгорі.
Наче по ліфту життя проходить,
Руки стомились, в мозолях старі,
Інший хтось п'є, і живе, й верховодить,
Все вона знизу, а інші вгорі.
В ліфтовій клітці свої звичаї,
Містер до них із дитинства привик:
Біла ліфтерша — він шляпу знімає,
Чорна ліфтерша — стоїть, як бик,
Шляпу ще глибше натягне на вуха,
Топчеться важко, немов на огні,
Наче його допікає задуха.
З ними у ліфті їхать мені.
Їх до десятка зайшло в кабіну,
Морди, як ростбіф, з-під сірих шляп,
Чорна ліфтерша веде машину
Вгору і вгору, все ап та ап.
Всі одвернулись од чорної — білі,
Топчуться важко бики здичавілі,
Не шахтарі, їм тут їхать не мода,
Не трударі, — все банкірська порода.
Ти вже привикла, що погляд як жала,
От якби в мене в вітчизні жила,-
Жито б ростила, пшениченьку б жала,
Пісню із поля вела б до села.
Так, мене доброму вчила мати
Хлопчиком, певне, в юнацькій порі,
Перед старішими шапку знімати,
Щиро вклонятись, де є матері,
Поцілувати натруджену руку,
Білу чи чорну, немає біди,
За материнську несказанну муку,
За материнські великі труди.
Тільки б, можливо, як виняток в світі,
Не поклонився б я матері тій,
Що породила цих лютих і ситих,
Сірих — під шляпами — в злобі своїй!
В ліфті не світло, але й не тьмянко,
Я капелюха здіймаю один,
Низько, вклоняюсь тобі, негритянко,
Так, як вклоняється матері син.
За мозолі твої, чесні і чисті,
І за усмішку болючу, як звих,
І за синів —чотирьох комуністів,
За полінчованих і за живих.
Як їй сльоза заблищала з журбою!
Зашепотіли, міняючи тон,
Гангстери-містери поміж собою:
— Совєт Юніон?*
— Совєт Юніон!
Ліфт вже донизу пішов у ту пору,
А негритянці здалося за мить:
Тільки угору, і вгору, і вгору
В щасті своєму вона летить.
____________________________
*Давн— донизу, ап— вгору (англ.),
*Совєт Юніон — Радянський Союз (англ.).