Кажуть люди, що так, мов, і є.
З чебрецевого рідного краю
Йди у гості, кохання моє!
Може, згадкою крил журавлиних
Чи лупою закурених літ,
Синім проліском в сніжних долинах,
Ясним місяцем із-за воріт.
Чи сама через місяці й тижні
Заявися чуткам наодріз,
Чорнобрів'ям шовковим і ніжним,
Тихим сном нецілованих кіс.
Полюбила мене,— я не знаю,—
Кажуть люди, що так, мов, і є.
Із дніпрового рідного краю
Йди у гості, кохання моє!