Вікторія роздягнулася.
Начальник, поглянувши на хронометр, почав настроювати телеприймач, екран якого займав четверту ча-стину невисокої стіни. Засяяло м’яке зеленкувате світло. Вікторія сіла в глибоке крісло і жадібно вп’ялася в екран…
Ось вирізьбились колони конференц-залу Академії, трибуна. В залі вже зібралися члени Всесвітньої Академії і делегати інших академій. Над аудиторією линув стриманий гомін…
Вікторія радісно скрикнула. На трибуну вийшов Тригуб.
— Ви знайомі з ним? — запитав начальник.
— Так! — щасливо засміялася дівчина. — Ми були з делегацією в Росії. Тригуб — конструктор космо-льота!..
Тригуб почав говорити… Вікторія, почувши про його план, полегшено зітхнула. Вона пишалася своїм далеким другом! Вона вірила, що він — її милий велетень — знайде вихід з неймовірно скрутного становища. О, як би вона хотіла летіти разом з ним назустріч далеким світам! А тепер її змушують сидіти тут, в дикій Грен-ландії і допомагати здійснювати злочинний план Гершера, який приведе до загибелі мільярдів людей!..
І раптом вона схопилася.
— Зачекайте! Але ж тепер ми мусимо припинити роботи туті Наш проект взагалі втратив сенс!
— Не думаю! — незадоволено відповів начальник. — Можливо, те, що говорив Тригуб, — всього-на-всього буде химерою! Ми мусимо продовжувати роботи. Такий був недвозначний наказ містера Гершера!..
Пролунав різкий дзвінок. Заблимала червона лампочка біля телеприймача
— Шеф! — прошепотів начальник і кинувся включати апаратуру.
На маленькому екрані з’явилося похмуре незадоволене лице Гершера, пролунав його голос:
— Міс Деніс тут? Ах, ось вона! Підійдіть ближче!
Вікторія підійшла до телеекрана.
— Негайно летіть до мене! Запитань не потрібно!.. Все!
Потім очі Гершера зупинилися на лиці начальника.
— Роботи продовжувати. Встановити електромагнітний протиповітряний захист. Не допускати нікого. Мені запропонували припинити здійснення мого проекту, але я вважаю, що його треба здійснити! Ви зрозумі-ли? Така ж думка Гершера-старшого!..
Останні слова Вікторія чула вже в коридорі будиночка. Через десять хвилин вертольот мчав її над океа-ном…
…Двері кабінету Гершера в розкішному особняку закрилися за Вікторією.
— Міс Деніс, — відразу ж почав президент, — сідайте і уважно слухайте!
Вікторія сіла.
Так от що! Ви, напевно, вже знаєте про план цього негідника Тригуба! Він навіть не зачекав жодного дня. Сповіщено, що його космольот вилетів сьогодні!..
Вікторія бачила, що, кажучи це, Гершер злився. Рожеві і зелені плями з’явилися на його обличчі.
— Про план Тригуба, містер Гершер, я знаю, — відповіла дівчина, — але я не розумію, чому ж він негід-ник? По-моєму, його проект настільки реальний і ефективний, що ми можемо припинити наші роботи в Грен-ландії.
— Реальний! Ефективний! — перекривив, не володіючи собою, Гершер. — Ось якраз це і не влаштовує мене! Я не бажаю, щоб все було так, як раніше! Я хочу здійснити свій план! Невже ви не розумієте, що ми не можемо відступати?.. Треба використати момент і знищити всякі божевільні соціалістичні чи комуністичні ідеї, а для цього необхідно провести в життя мій план! Хай вся пролетарська чернь вимерзне — цієї сволоти не жал-ко! Ми залишимо тільки необхідну кількість робітників, які будуть потрібні для продовження роботи під зем-лею!..
Вікторія не могла сказати й слова. Гершер розлютувався і не говорив, а випльовував слова.
— Коротше кажучи, робота в Гренландії буде закінчена! А для цього потрібно знищити…
— Кого? — піднялася з місця Вікторія.
— Звичайно — Тригуба! — іронічно відповів Гершер.
Вікторія відразу ж зрозуміла страшний задум президента, але змогла опанувати себе, і майже спокійно запитала:
— А що ж ви хочете від мене?
Гершер нахилився над нею:
— Ви негайно вилетите і наздоженете зорельот Тригуба. Про це ніхто не буде знати! Люди, які полетять з вами, розстріляють корабель Тригуба… Потім… ви повернетесь назад!.. Я дав наказ — камери пального заря-джені, маршрути підготовлені обсерваторією, — в каюті, на пульті!.. Отже, корабель готовий до польоту! Вам все ясно?
Вікторія, мов загіпнотизована, дивилася в обличчя Гершера і гарячково думала: що робити?
Гєршер, уже заспокоївшись, сів за стіл і, полегшено зітхнувши, сказав:
— Отже, відповідайте — згодні?!
Вікторія мовчала. Блідість розливалась по її обличчі. Але вона блискавично подумала: вихід лише один!
Замість відповіді дівчина несподівано вихопила з кишені маленький браунінг і спрямувала його в груди Гершеру:
— Ні! Так не буде! Ви не зробите такої підлості, мерзотнику! Ви, ради своїх егоїстичних інтересів, хоче-те позбавити все людство єдиної реальної надії на рятунок!..
Гєршер позеленів від злості. В наступну хвилю він потягся до стола і натиснув кнопку тривоги. Вслід за тим пролунав постріл, і президент похитнувся.
— Проклята. — прохрипів він, падаючи в крісло.
У Вікторії потемніло в очах. Але вона опанувала себе і, оглянувшись, метнулася дверей.
Назустріч їй в кабінет влетів височенний лакей і, поглянувши на закривавленого Гершера, кинувся до Ві-кторії…
Та дівчина недарма займалася спортом. Склавши два кулаки разом, вона вдарила його в груди, і — здо-ровило-лакей впав додолу, смішно махнувши руками… Вікторія вискочила в коридор. Весь будинок Гершера піднявся на ноги…
Серце дівчини забилося: куди втікати?
Загупали кроки в переходах і коридорах — це мчалися до кабінету охоронці.
Вікторія миттю вибігла по крутих східцях на плоский дах будинку і опинилася біля малесенького геліко-птера, в якому Гершер робив недільні прогулянки. Радісний крик вирвався у Вікторії з грудей. Вона стрибнула на сидіння, заревли мотори, і спортивна машина легко попливла в повітрі.
Охоронці вискочили на дах лише тоді, коли гелікоптер був за півкілометра від космодрому Академії…
Шлях був лише єдиний! Треба втекти на зорельоті, щоб Гершер не міг здійснити свій план. Через кілька хвилин гелікоптер приземлився біля естакади, де поблискувало гігантське тіло зорельота.
Вікторія вискочила з сидіння, хутко побігла по східцях до люка. Охоронці корабля, знаючи Вікторію як одного з конструкторів і пілота, мовчки дивилися на неї. Але через кілька секунд в ворота космодрому ввірвав-ся автомобіль. В ньому сидів Гершер і, потрясаючи закривавленою рукою, кричав:
— Затримайте, затримайте злочинницю!
Пролунали постріли. Вікторія похитнулася, зойкнула. Та отвір був рядом. Останнім зусиллям вона впала в нього…
Двері автоматично закрилися…
Гершер підскочив до охоронців:
— Негайно включіть високочастотний випромінювач! Треба вивести з ладу електрообладнання кораб-ля…
Два охоронці побігли до управління космодрому.
Та було пізно! Загриміли дюзи корабля, гарячий смерч ударив у лиця присутніх. Спалахнуло сліпуче по-лум’я, осліпило на хвилину Гершера, а коли він відкрив очі, то зорельот уже зник у глибині неба.
Вхопивши себе за волосся, Гершер впав на землю і завив якось по-собачому від безсилої злоби…
....................
…Тим часом всі радіостанції світу невпинно ловили радіопередачу з космольота Тригуба. Люди Землі з тривогою і надією прислухалися до слів інженера, які передавалися в ефір потужними станціями.
Валерій через кожні десять хвилин повідомляв Землю про політ.
— Алло! Земля! Проходжу через орбіту Марса! Корегую шлях корабля відповідно до даних, які одержані з допомогою обсерваторних радіотелескопів! Радіотелескоп зорельота ще не в силі знайти планети… Буду шу-кати, коли наближусь до орбіти Плутона!..
— Алло! Земля! Швидкість зорельота — п’ятсот кілометрів на секунду! Наближаюся до поясу астерої-дів… Радіолокатор сигналізує, що попереду — кілька метеоритів. Треба маневрувати!..
Потім голос став тривожним:
— Алло! Земля!.. Я відчув удар ззовні! Очевидно, маленький метеорит вдарився в космольот!..
— Алло! Вийшов зі строю радіолокатор! Справи погані!.. Алло! Земля!.. Якщо мій корабель загине — не чекайте, а негайно посилайте корабель з атомним зарядом! Не допускайте планету близько — бо тоді небезпеку не можна буде відвернути!..
Мільйони радіослухачів на Землі зблідли… Через кілька хвилин Тригуб знову заговорив:
— Проходжу через метеорний рій! Відчуваю, що допустив помилку! Треба було обійти пояс астероїдів поза площиною орбіти!..
Раптом люди на Землі почули якийсь вибух, потім протяжний свист і, нарешті, слабий голос Тригуба:
— Алло! Нещастя! Алло!..
І все! Більше нічого на Землі не чули!..
…Хвиля страшного відчаю прокотилася в грудях мільйонів людей. Та в наступну годину Всесвітня Ака-демія Наук звернулася з закликом до народів світу:
— Зберігайте спокій, люди Землі! Академія зробить все, щоб врятувати людство! Ще не все втрачено! Залишилася невиконаною друга половина плану, про який говорив російський інженер Тригуб!..
— Спокій і ще раз спокій, люди Землі!..
…А в холодній Гренландії в захмарене небо линули клуби диму від атомних вибухів, заражуючи атмос-феру радіоактивним пилом. То повним ходом йшла підготовка страшного проекту Гершера…
Відчай і неясна надія рвали мільйони сердець!..
Кілька тижнів мали вирішити — жити людству чи вмерти безглуздою смертю…
ЗУСТРІЧ У КОСМОСІ
Вікторія опам’яталася лише тоді, коли зорельот вирвався за межі земної атмосфери. Швидкість безпере-рвно збільшувалася. В голові темніло. З руки Вікторії текла кров темним струмочком, але вона не могла пово-рухнути навіть пальцем…
Напружуючи волю, Вікторія дивилася в перископ, на якому телемеханізм проектував зображення Землі. Ось все меншою стає куля рідної планети, тане в фіолетовій безодні Космосу. Ще кілька хвилин — і переван-таження закінчилося. Ніби гора звалилася з плечей дівчини. Вона включила регулятор для рівномірного прискорення зорельота, потім з трудом підвелася і почала перев’язувати руку…
Рана була неглибокою. Куля не зачепила кістки…
Згадавши останні події, Вікторія похитала головою. Вона ніколи раніше б не повірила, що зможе так рі-шуче діяти, та ще й підстрелити свого шефа!.. Дівчина від задоволення засміялася!.. Тепер плану Валі ніщо не загрожує!..
Вікторія відразу визначила напрямок польоту корабля і почала корегувати його згідно тих даних, які бу-ли одержані в обсерваторіях. Потім вона згадала, що Тригуб посилає радіосигнали на Землю, і спіймала ці сиг-нали, покрутивши ручки настройки.